Трохи #перемоги у стрічку – 16 березня Верховна рада нарешті ухвалила закон "Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі".

Чому це важливо? Приєднання України до Угоди СОТ про державні закупівлі, укладеної ще 1994 року – черговий крок у бік інтеграції країни до цивілізованого торговельного простору.

Варто зазначити, що на відміну від базових угод СОТ, які мають виконувати всі країни-члени організації, угода про держзакупівлі є "більш обмеженою". До неї долучились лише 43 країни. Однак серед них: ЄС, США, Канада та Японія – всі провідні економіки світу. Саме тому приєднання до цього клубу є важливим для України.

Не останній аргумент – при вступі до СОТ у 2008 році Україна взяла зобов’язання долучитися й до угоди про держзакупівлі. Хоча дедлайнів, коли ми мали виконати таке зобов’язання, встановлено не було, за фактом нашій країні знадобилося майже вісім років на виконання цього зобов’язання.

Але ключове питання в іншому – який економічний ефект насправді матиме цей крок?

"Ухвалення закону і реалізація надалі положень Угоди СОТ забезпечить основи для відкриття ринків державних закупівель країн-учасниць Угоди для участі постачальників товарів та послуг у закупівлях; підвищить рівень конкурентоспроможності України на міжнародних ринках і сприятиме зростанню обсягів вітчизняного експорту; створить імідж країни, яка реалізує у сфері державних закупівель кращі міжнародні стандарти", – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

В Міністерстві економічного розвитку і торгівлі наголошують на відкритті для українського бізнесу нового великого ринку.

"Для українського бізнесу відкрилися ринки держзакупівель 48 країн загальним розміром $1,7 трлн!!! Велика робота Public Procurement Office дійшла успішного завершення!" - пише у Facebook заступник міністра економрозвитку Максим Нефьодов.

Втім, відкриття ринку ще не означає, що український бізнес найближчим часом зможе на ньому закріпитися.

"Це безумовно позитивний крок, який відкриває для українського бізнесу нові можливості у середньо- та довгостроковій перспективі. Однак для виходу на світові ринки держзакупівель українські компанії повинні вкластися в свою конкурентоспроможність, в той час як у найближчій перспективі ці гроші залучити їм навряд чи вдасться", - впевнений виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.

Звісно, якщо навіть одна українська галузь зуміє швидко адаптуватися на новому ринку (найчастіше в цьому контексті говорять про український IT-сектор), це стане поштовхом і для інших. Однак легкого шляху на закордонні ринки держзакупівель не буде.

В цьому контексті дуже тішить, що у міністерстві вже стартувала спеціальна програма допомоги бізнесу у виході на ринки іноземних держзакупівель. Хоча така підготовка вимагатиме часу, стратегічно це є правильним кроком.

Але є й інший аргумент на користь приєднання до Угоди про державні закупівлі, який в уряді замовчували (можливо, щоб не налякати депутатів перед голосуванням))).

Річ у тім, що українські товари й раніше могли брати участь в іноземних держзакупівлях. Так само, як українські органи влади та держпідприємства купували іноземне обладнання – особливо якщо не було вітчизняних аналогів.

Суть угоди – у забороні дискримінації під час держзакупівель.

Іншими словами – при закупівлях, які здійснює французьке чи німецьке міністерство, українські виробники не будуть дискримінуватися на користь "національних виробників".

Але це ж означає і неможливість надання спеціальних умов для українських виробників при держзакупівлях, що відбуваються у нас!

І це, мабуть, найголовніша #перемога. Адже ринок держзакупівель досі залишався полем непрозорих схем та лобіювання (хоча тут варто нагадати ще одну перемогу середи – підтримання прем’єр-міністром регламенту Системи електронних державних закупівель ProZorro).

Так само потужне промислове лобі у парламенті постійно порушувало питання про необхідність "захисту національного виробника", маючи на увазі лише обрані підприємства.

Але насправді така підтримка означала лише те, що умови конкурсу держзакупівель часто встановлювались таким чином, що у них перемагали неринкові пропозиції. Як наслідок – держава переплачувала та досі переплачує при державних закупівлях, а українські виробники не мали стимулів для модернізації.

"Приєднання до угоди стане надпотужним ударом по українському лобізму", –

таку думку неофіційно ЄвроПравді неодноразово доводилося чути в контексті приєднання до Угоди СОТ.

Саме тому, щоб не втрачати можливості для такого лобіювання, Україна так довго й не ратифікувала Угоду СОТ.

Але тепер, після 8-річного запізнення, можливостей для маніпуляцій стає менше. І саме це є головною перемогою. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора