— Хто Ви?

— Я — Синя Гусінь.

— А що Ви тут робите?

— Сиджу. Курю. Чекаю змін.

Л. Керрол. Аліса в країні чудес

Нещодавно в НАК "Нафтогаз України" підрахували, що за останні 10 років на компенсацію низьких тарифів було витрачено близько $60 млрд – сума, достатня для того, щоб тричі утеплити всі житлові будинки країни!

Важливо розуміти, що ці $60 млрд не з'явилися нізвідки – це гроші українських платників податків, які могли б бути використані з більшою користю для країни та її громадян: можна було відремонтувати дороги, поліпшити медичне обслуговування і багато іншого.

Саме тому приведення тарифів на енергоресурси до рівня їх собівартості вкрай важливо: українці більше не хочуть зі своєї кишені оплачувати енерговитратне комунальне господарство країни.

Важливість цього кроку доводить і досвід Східної Європи – на початку 1990-х там також були спроби провести енергомодернізацію житлових будинків до підвищення цін на газ. Але так само, як і в Україні, всі ці спроби виявилися малоефективними.

Як свідчить європейський досвід, реформа енергосектора можлива лише після появи економічних стимулів.

Простіше кажучи, до підвищення цін на газ стимулів утеплювати свої будинки у мешканців практично не було. Тепер вони з'явилися!

Однак, щоб ситуація змінилася, одного перегляду тарифів мало. Їх вихід на рівень собівартості – перший, але не єдиний крок у процесі енергомодернізації. Йдеться про стимулювання мешканців проводити таку модернізацію. Зробити це держава може, компенсуючи частину витрат.

І в цій сфері Україна може похвалитися успіхами. Державна програма стимулювання тепломодернізації ("теплі кредити") під егідою Агентства держенергоефективності успішно працює. Більше того, перший рік роботи агентства показав, що

стартовий інтерес до тепломодернізації будинків в Україні був на порядок вищий, ніж було в перший рік у Польщі чи Угорщині.

Однак є два нюанси, про які варто написати. Тому що вони можуть стати загрозою для всієї реформи.

Перший пов'язаний з простотою виділення кредитів в Україні.

У цьому, звісно, нічого поганого немає – навіть навпаки. Врешті-решт, простота і забезпечила високий попит на таку підтримку в Україні.

Однак, якщо у Польщі чи Словаччині громадяни можуть отримати компенсацію, лише довівши, що проведена робота призвела до реального і значного скорочення енерговитрат (наприклад, громадяни Польщі повинні показати аналіз енергобалансу будинку до і після ремонту), то в Україні для цього достатньо пред'явити чек на покупку будматеріалів.

Як наслідок, в Україні можна отримати часткове відшкодування витрат, понесених при установці металопластикових вікон. Безумовно, такий ремонт зменшить втрати тепла і зробить квартиру комфортнішою. Все це плюс для мешканців. Однак це не призведе до зниження споживання тепла в будинку.

І в чому ж тоді полягає вигода для держави?

Початкова ідея – стимулювання зменшення споживання енергоносіїв. Але ж такі роботи не ведуть до подібної економії!

Для початку в будинку треба встановити теплові лічильники і регулятори подачі тепла – і лише тоді встановлення нових вікон (і не в одній квартирі, а в усьому будинку) може зменшити подачу тепла для обігріву будинку. Тобто поквартирно неможливо поліпшити "погоду в домі", це спільна робота всіх власників, об'єднаних в ОСББ на благо всього будинку.

Саме тому Україні варто було б реформувати систему відшкодування витрат на енергомодернізацію, зробивши критерієм отримання держпідтримки зниження споживання енергоресурсів.

З іншого боку, існує ризик, що уряд вдариться в іншу крайність. Жорсткий контроль над результатами може зробити держпідтримку недоступною для більшості українців. Зрештою, це також не сприяє енергетичній незалежності країни.

Таким чином, Україні необхідно не просто перейняти працюючу модель, а й зберегти простоту видачі кредитів, більшу, ніж була в східноєвропейських країнах.

Друга проблема – небажання вивчати досвід Східної Європи. Це може призвести до повторення її помилок.

Краще за все можна побачити цю проблему на прикладі Києва. Столична влада вирішила розробити свої програми утеплення житлових будинків.

Чудова ініціатива, якби не одне "але": на озброєння планується взяти модель, в якій енергосервісні компанії проводять ремонт за свій рахунок, а натомість отримують різницю між витратами до модернізації і новими, з урахуванням економії.

Ця модель провалилася практично скрізь в Європі – зараз вона застосовується лише в Латвії, та й там охоплює дуже невелику кількість будинків: за останні десятиліття їх було не більше 10.

І це не випадково – така модель зовсім невигідна як мешканцям (котрі так і не побачать результату енергомодернізації у своїх гаманцях), так і для компаній-підрядників: компанії у Східній та Центральній Європі не хочуть "грати в довгу", чекаючи на свій прибуток протягом багатьох років.

Ці компанії воліють отримувати швидкий прибуток, а потім йдуть у нові проекти.

Чому ж українські компанії від початку готові працювати на завідомо гірших умовах, ніж європейці? Де ж тут собака зарита?

Швидше за все, інтерес цих компаній полягає у тому, що робота в нашій країні, без жорсткого контролю з боку мешканців, дозволяє розраховувати на великі прибутки. Але хіба це буде вигідно для власників квартир?

Міська влада самі вибирає компанії, які виконують роботи з утеплення. А це означає, що якщо ви хочете брати участь у муніципальних програмах підтримки, ви повинні замовляти роботи виключно у цих компаній. Чи варто нагадувати, що відсутність конкуренції – найкращий фундамент для корупції.

Проте головна проблема в іншому – проблемою енергомодернізації понад двадцять років ніхто не займався. Як наслідок, Україні доведеться лікувати дуже запущену хворобу.

Саме тому варто визнати очевидне – відмова від субсидування тарифів необхідна, але попервах це лише відкриє всі наявні в цій сфері проблеми.

Що ж робити? Перефразовуючи Льюїса Керрола, щоб залишатися на місці, треба бігти з усіх ніг. Україні належить за декілька років пройти шлях, на який східноєвропейським країнам знадобилося більше десятиліття.

Для цього потрібно уникнути їхніх помилок, вибравши найефективнішу модель співфінансування робіт для модернізації багатоквартирних будинків.

При цьому Україна має переваги, яких не мали Польща чи Словаччина – більш просту модель виділення коштів. Цю перевагу бажано не втратити.

І нарешті – проблема не буде вирішена, поки питання утеплення будинків не буде цікавити всі українські сім'ї. Для цього необхідна потужна інформаційна компанія, яка має розпочати роботу вже "на вчора".

Необхідно доводити громадянам, що єдиний шлях до зниження сум комунальних витрат – не субсидії від держави, а утеплення будинків спільними зусиллями.

Якщо ця робота буде проведена, виграють усі – і громадяни країни, що отримали зниження своїх витрат, і країна, яка остаточно зіскочила з газової голки.

Автор: Софія Лінн,

керівник проекту групи Світового банку
"Енергоефективність у житловому секторі в Україні"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційним статей і відображають виключно точку зору автора