Австрія врятувала себе від президента-праворадикала. Проте радіти ще зарано

Австрія проголосувала за нового президента. За офіційними даними, ним став Александер ван дер Беллен, який набрав 50,3% голосів. Його конкурент – правий радикал Норберт Гофер – уже визнав поразку.

Отже, 

на президентських виборах в Австрії з відривом лише у 0,3% єврооптиміст переміг євроскептика.

Але чи варто Україні аж надто радіти з такого результату?

Мігранти і об’єднана Європа – головні козирі на виборах

Президентські вибори характерні тим, що вперше після Другої світової війни відбувалась боротьба не між представниками двох ключових партій Австрії: Соцал-демократичної та Народної.

За відповідну посаду в другому турі боролися Норберт Гофер – праворадикальний політик, представник Австрійської партії Свободи та Александер ван дер Беллен – самовисуванець, колишній лідер Партії зелених.

Перебіг другого туру виборчої компанії не можна вважати простим та безхмарним. Риторика конкурентів стала фактично боротьбою ідеологій: поміркованого "євроскептика" Гофера та єврооптиміста Беллена. А підтримка політиків з боку виборців була практично рівнозначною.

Ще одна особливість – рекордною виявилася явка виборців, що склала 72%. Це свідчить про політизованість суспільства. 

У ситуації, що склалася, одним із ключових факторів, які визначили результат перегонів, став чинник ставлення до мігрантів та євроінституцій.

Гофер будував свою риторику на націоналістичних гаслах і, відповідно, протидії міграційним процесам, які суттєво вплинули на населення Австрії. Така позиція принесла йому суттєвий відрив – у майже 15% у першому турі.

Політик запам’ятався своєю заявою про те, що Крим треба визнати російським, та закликами про необхідність відміни західних санкції щодо Росії.

Гофер не досить схвально ставиться до мігрантів, а також виступає проти Трансатлантичної зони вільної торгівлі між ЄС та США (т.з. Трансатлантичного партнерства) і підтримує німецьких ксенофобів та праворадикалів PEGIDA (Європейскі патріоти проти ісламізації Старого Світу, відзначилися "любов’ю" до Путіна та ненавистю до мусульман) тощо.

Натомість його опонент Александер ван дер Беллен, підтримуючи ще раніше сформований імідж поміркованого політика лівоцентристських поглядів, виступав за підтримку євроінтеграційного шляху Австрії та більш стримано висловлювався щодо міграції.

Заявляв, що сам є нащадком мігрантів – його предками були переселенці з Російської імперії, що покинули Росію у 1917 році, перебравшись до Естонії, а у 1940-му були змушені покинути і цю країну, тікаючи від СРСР. 

Електоратом Ван дер Беллена виступали освіченіші громадяни, які хоч, почасти, і не в захваті від міграційних процесів та пов’язаної з ними кризи, та все ж не готові кардинально змінювати політичний курс держави.

Зрештою, перемогу вдалося одержати завдяки об'єднанню проти праворадикала інших кандидатів у президенти, що не пройшли до другого туру. Зокрема, Ван дер Беллена підтримала екс-голова Верховного суду Австрії Ірмгард Грісс, що набрала 18,9% голосів у першому турі. 

З переможеним все одно доведеться рахуватися

Австрія є парламентсько-президентською республікою, а тому роль президента обмежена. Він в основному виконує церемоніальні функції, хоча й має формальне право розпускати уряд та парламент.

З огляду на це, можна говорити, що зміна президента суттєво не вплине на політичний курс Австрії та її зовнішньополітичні інтереси.

Водночас факт значної підтримки поміркованого праворадикала змушені будуть враховувати в подальшому всі австрійські політичні сили та євробюрократи в Брюсселі.

Тим більше, що відрив лише у 0,3% Ван дер Беллена свідчить про те, що рівень євроскептиків у межах держави є досить високим.  

Не варто заперечувати й те, що президентські вибори в Австрії демонструють сталу тенденцію до євроскептицизму та, відповідно, посилення націоналістичних сил в межах ЄС.

Все це відбувається під впливом кризових явищ, в тому числі міграційного характеру. І хоча зарано говорити про загрозливі дезінтеграційні настрої або навіть розвал ЄС, все ж зважати на відповідний факт доведеться.

Та й з такими трендами

існує ймовірність того, що євроспільнота може "оголосити" мораторій на вступ та обмеження співпраці з державами-сусідами.

Відповідна обставина не може не вплинути й на Україну.

Вибори засвідчили, що Австрія та й ЄС загалом переживають непевні часи, стикаючись із суттєвими викликами соціально-економічного та політичного характеру.

Не зайвим буде нагадати, що існує ймовірність "розпалення" політичної кризи, в тому числі пов’язаної з відставкою канцлера Вернера Файмана.

Непевною є позиція Соціал-демократичної партії, яка втратили свій досить високий рівень підтримки і політичний вплив. Представниками цієї партії є не тільки керівник уряду, але й поки що чинний президент Австрії Гайнц Фішер. Існують певні непорозуміння й у межах правлячої коаліції.

Непереконливі результати виборів, а отже, й непевність австрійців щодо свого майбутнього залишають ймовірність "ультраправого реваншу" в 2018 році, коли в цій державі відбудуться парламентські вибори.

Дружбу Австрії з Росією ніхто не відміняв

Для України, звісно, вибір єврооптиміста в якості президента хоч і має позитивне значення, однак суттєво не вплине на позицію Австрії стосовно нашої держави.

Адже австрійську державу не варто відносити до "кола друзів України". Вона здійснює помірковану та прагматичну політику виходячи з власних інтересів, у тому числі й економічних проектів з "Газпромом". Тож стримано-прихильно ставиться до РФ.

Фактично,

виходячи з принципу нейтралітету, Австрія прагне "дружити з усіма".

Водночас варто очікувати, що Відень буде й далі висловлювати сумніви щодо доцільності санкцій проти Москви, будучи одним з прихильників якщо не їх повного скасування, то принаймні обмеження.

Найімовірніше, відповідних зовнішньополітичних настанов буде дотримуватися й новий президент Австрії, інавгурація якого відбудеться 8 липня.

Україна має здійснити всі можливі та необхідні кроки для того, щоб покращити рівень відносин з Австрійською республікою. Адже ця держава може відіграти значну роль у процесі вирішення конфлікту на Донбасі.

Відень є прибічником посилення ролі ОБСЄ, зокрема у сфері попередження та врегулювання конфліктів у Європі.

До того ж, вже у 2017 році Австрія головуватиме в ОБСЄ. 

Автор: Олег Чабала,

експерт Ради зовнішньої політики

"Українська призма"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора