Авторові цих рядків не раз і не два доводилося відповідати на питання західних дипломатів, експертів та журналістів про кадрову політику нової дипслужби.

Проблем там справді чимало – приміром, про незаповнені посади послів не говорив хіба що лінивий. Деякі дипустанови (як, приміром, посольство України в Норвегії) працюють без керівника протягом більше ніж двох років.

Та в кадровій історії був також важливий позивний момент.

Я міг абсолютно щиро говорити своїм західним співрозмовникам, що мені не соромно за жодного з десятків топ-дипломатів, призначених за останні два роки. Звісно, були кадрові рішення, з якими частина експертів не погодились. Але не було жодного, яке можна було назвати ганебним.

А всі горе-посли, про яких нам доводилося писати останнім часом, включно з главами посольств у Чехії та Словаччині, насправді були призначенцями колишньої влади.

Та, на жаль, цей період добіг завершення.

Призначення посла України у Норвегії, Вячеслава Яцюка, для багатьох стало справжнім ляпасом.

Перш за все – для тієї частини українського дипкорпусу, хто розраховував на зміну підходів.

Якщо колишні міністри закордонних справ часів Януковича – Леонід Кожара чи Костянтин Грищенко – відомі широкому загалу, то прізвище Яцюка для переважної більшості читачів є новим.

І навіть його біографія не дає "ключ" для розуміння проблеми.

Дипломат з 20-річним стажем, досвід роботи – від Москви до Нью-Йорка. З 2012 року – директор політичного департаменту МЗС, у 2012-2013 тісно залучений до головування  України в ОБСЄ...

Та кожен посол, що працював в останні роки правління Януковича, підтвердить: роль та вагу Яцюка не варто недооцінювати. Він був третьою людиною в міністерстві після Кожари та його "сірого кардинала" Руслана Демченка.

Підпис Яцюка стоїть на проектах найодіозніших директив (циркулярів) для посольств України.

Саме він давав послам рознарядки розповідати у своїх столицях очевидну неправду про "злочини Майдану". Не сприймаючи жодних компромісів.

Після революції зоряний час Яцюка закінчився. Тримати на посаді такого одіозного дипломата не стали – його змістили з посади директора департаменту і призначили "послом з особливих доручень без доручень". Це така форма дипломатичного заслання, коли людині натякають – час звільнятися.

Про грізного Яцюка забули до червня 2016 року.

Доки не з’явилася  новина про його призначення

"Люстрація ваша – повна профанація... Такими темпами я теж незабаром добровільно напишу заяву на звільнення", - написав у закритому спілкуванні, з яким ЄП змогла ознайомитися, один із фахових дипломатів. "Попередь, приєднаюсь... з аналогічних причин...", - підтримав інший.

І проблема не лише в корінні часів Януковича.

ЄП на початку тижня щиро намагалася знайти людей з системи МЗС, хто мав би позитивні відгуки про нового посла України в Норвегії. Безуспішно.

Натомість – знайшлося чимало тих, хто пояснив, що робота в команді Кожари – то не найважливіше.

"Якщо згадати його заслуги в посольстві в Росії (наприклад, їзда по Москві п'яним на авто і ще багато різних моментів, які не з кращого боку характеризують людину), то це нівелює всю історію про "серйозний і відповідальний" підхід АП і МЗС до процесу підбору послів", - написав редактор зовнішньополітичного блоку LB.ua Ігор Соловей, який раніше працював у корпункті Укрінформу в Москві.

"Історія про п’янку – правдива. Це був 2009 рік. Він їхав Москвою п’яний, його зупинили ДАІшники. То він нахамив їм, кинув машину і просто пішов. А ДАІшники просто не ризикнули затримати – все ж таки, заступник посла", - поділився Олег Волошин, перший секретар посольства в той період.

Відразу кілька дипломатів, серед яких є і діючі співробітники МЗС, і відставні (що пішли з системи після 2014), підтвердили схильність нового посла до спиртного. Щоправда, більшість зі співрозмовників ЄП відмовилися говорити авторизовано, на це погодився лише Олег Волошин.

"Колись в Москві на прийнятті з військовими аташе інших країн він нахамив їм під час тосту. Сказав: "Я хочу підняти тост за генералів, які є людьми недалекими". По суті, назвав їх дурнями", - додає Волошин.

І, нарешті, ще одна небезпека – російський слід.

Диптусовка знає, що своєю кар’єрою Вячеслав Яцюк зобов’язаний особисто Анатолію Орлу, колишньому керівникові зовнішньополітичного напрямку в адміністрації Кучми. Орел не приховує зв’язку з Росією, та й зараз перебуває саме там.

"І саме через це він так "піднявся" за міністра Кожари – бо Кожара також пов’язаний з Орлом. Тобто обидва його "куратори" - з російської гілки", - погоджується з цим Волошин.

* * * * *

Скажу відверто – коли надійшла інформація про призначення Яцюка, я вагався – чи робити колонку? Адже, всупереч стереотипу, писати про "зраду" геть не є приємним.

Але думка дипломатів про цю особу – однозначна. Це призначення – ганебне.

Більшість співрозмовників вважають лобістом цього призначення першого помічника президента Юрія Онищенка, хоча гарантованих підтверджень цього ми не маємо. Згвдували і про роль Демченка, який нині близький до президента, але знову ж – це лише припущення.

Хай там як, а відповідальним за це призначення є особисто президент – він підписав указ.

Саме Порошенко несе відповідальність за те, що на топ-посади української дипломатії повертаються настільки одіозні посадовці. І за те, як сприйматимуть Україну і закордонні партнери, і власні, українські дипломати.

Невже йому байдуже???

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора