Філіп Лара – викладач політичних наук у французькому університеті Пантеон Ассас.

У розмові з Українським кризовим медіа-центром (УКМЦ) він пояснив різницю між двома скандальними резолюціями французького парламенту щодо зняття санкцій проти Росії, розповів, чи справді санкції проти Росії шкодять французькій економіці, а також пояснив позицію Франції щодо виборів на Донбасі та анексії Криму. 

"Європейська правда" публікує позицію французького інтелектуала, переклад наданий УКМЦ.

* * * * *

Чи стали резолюції Сенату й Національної асамблеї перемогою пропутінської політичної лінії у Франції?

Стали лише частково. Звісно, для Кремля це комунікаційна перемога, що демонструє вразливість лідерів ЄС та Франції, як і багатьох інших країн, перед російською проблемою.

Проте це не політична перемога.

Резолюцію Асамблеї винесли на голосування у той влучний момент, коли у залі було мало депутатів (100 із 577) і ініціатор подання, пан Маріані, міг розраховувати на підтримку більшості присутніх (55 проти 45). Проте це голосування не має жодного значення.

Резолюція Національної асамблеї (була ухвалена 28 квітня) вимагала зняття санкцій, та цього немає в резолюції Сенату. Сенат висловлює "побажання" щодо зняття санкцій, проте чітко зазначено, що для цього Росія має виконати умови, які наразі не виконані.

При цьому резолюція Сенату "засуджує застосування Росією сили на території України" і нагадує, що ООН визнав недійсним "референдум" в Криму. Врешті, текст адресує умови, які мають бути виконані для розв’язання конфлікту і зняття санкцій, виключно Росії.

Там немає навіть традиційного дипломатичного звороту про "зусилля, які мають здійснити обидві сторони", тобто Україна і Росія.

Резолюцію Сенату підтримала переважна більшість лише тому, що формулювання у тексті подекуди нечіткі або двозначні, проте щодо основних питань її зміст дуже зрозумілий: висловлюється згода з діючими санкціями ЄС. Більш того,  після деяких поправок, внесених сенаторами, цей документ є насправді цілком прийнятним для української сторони.

Вірити у те, що Сенат вимагав зняття санкцій – це грати на руку пропутінському лобі, які намагаються внести розбрат у франко-українські відносини.

У підсумку маємо факт: цей "удар" досягнув цілі.

Також є фактом, що французькі та європейські лідери надто часто недооцінюють загрози для ЄС і недостатньо остерігаються Росії: їм здається, що менш ризиковано поступитися Путіну, аніж розгнівати його.

Наскільки санкції справді зашкодили французькій економіці?

Негативний вплив санкцій дуже незначний, це торкнулося лише декількох підприємств у окремих галузях. Для Франції цей вплив менший порівняно з іншими країнами ЄС, тому що частка торгівлі з Росією у загальному обсязі зовнішньої торгівлі займає лише 2%.

Єдиний справді відчутний негативний вплив ніяк не пов’язаний ані з французькими санкціями, ані з російськими контрсанкціями – це російське ембарго на ввезення французької свинини. Його ввели ще до санкцій, із санітарних міркувань.

Та у цій сфері дуже багато пропаганди, яка, до того ж, видається правдоподібною. 

У нас справді не дуже задовільна ситуація в економії – нульове або дуже незначне зростання і дуже високий рівень безробіття. У Франції не було настільки серйозних труднощів, як у Іспанії чи Італії, але вони покращують ситуацію швидше, ніж ми.

Власне, це і є причина песимістичних настроїв і стурбованості. Це і використовує на свою користь проросійське лобі.

Зазначу ще один факт: найактивніше Росію підтримують виробники енергії, хоча цього сектора санкції не торкнулися. Великі французькі підприємства у сфері енергетики мають у Росії свої інтереси і серед них багато тих, хто входить до лав проросійського лобі.

Чи можна стверджувати, що Крим випав з порядку денного Франції, попри те, що офіційно вона не визнає анексію?

У мене склалося враження, що спершу західні лідери вважали Крим безповоротно втраченим, тому що повірили у міф про підтримку місцевого населення, про історичну належність Криму до Росії, або ж через те, що розглядали можливість компромісу щодо цього питання, який би дозволив Путіну "відпустити" Україну, зберігши обличчя.

Сьогодні французька та європейська дипломатія розуміє, що кримське питання неможливо відділити від українського питання, навіть якщо повернення Криму може відбутися вже після завершення війни і відновлення контролю над східним кордону України.

Путіна запросили до Парижа, він має відвідати столицю Франції восени. Чи йдеться про покращення франко-російських відносин?

Зважаючи на те, що пан Саркозі віддав Путіну земельну ділянку для побудови "Російського духовно-культурного центру" та Свято-Троїцького собору на набережній Бранлі, біля підніжжя Ейфелевої вежі, візит Путіна до Парижа був неуникним.   

Це, звичайно, чудова нагода для того, щоб штовхнути Францію в обійми Кремля.

Напевно, буде непростий період для прихильників України і цінностей свободи. Водночас, ніщо не свідчить про те, що цей візит справді зумовить негативні наслідки.

Повторюся: погляди французів щодо Росії мінливі і непевні, проте тенденції до погіршення немає, радше навпаки. Наприклад, ті, хто спершу захоплювався російською військовою інтервенцією у Сирії, тепер усвідомили, що Росія не є ані достатньо сильною, ані достатньо відданою ідеї боротьби з тероризмом.

Проведення виборів на Донбасі є частиною Мінських угод. Водночас безпекових умов для цього немає. Чи розуміють у Франції складність ситуації?

В заявах французьких дипломатів відчувається значна необізнаність із ситуацією на місці, нерішучість і нещирість.

Навіть якщо політичні лідери знають про реальний стан речей, вони не готові визнати, що проти Європи існує і другий фронт, відкритий Росією, у той час як вони ведуть боротьбу на першому – із тероризмом та іншими загрозами, пов’язаними із ситуацією в Африці та на Близькому Сході.

Вони хотіли б, щоб Росія була союзником Франції, і переконали самих себе, що це можливо.

Це реалісти, які живуть у вигаданій реальності, як, наприклад, Убер Ведрін, колишній міністр закордонних справ і один із кращих експертів у сфері міжнародних відносин. Він жодним чином не підтримує режим Путіна, проте його турбує зміна геополітичного балансу – зменшення ролі Заходу і зростання ваги Азії, тож він переконаний, що цілі та інтереси Росії мають багато спільного із французькими.

Може, це й так, але Путін "захищає" справжні інтереси Росії приблизно так, як Гітлер "захищав" інтереси Німеччини у 1933-1939 рр.

Навіть якби склалося так, що Гітлер помер у 1938 році, наслідки його політики були б не менш катастрофічними, враховуючи агресивні патріотичні настрої німців, тому що його дипломатичні перемоги та блискучі перевороти, як, наприклад, аншлюс Австрії та окупація Судетів, уже вивели Європу на шлях до самовбивчої війни.

Дякувати Богу, ми зараз не у 1938-1939 роках: зараз геополітична ситуація зовсім інша, Росія не настільки могутня країна, як колись СРСР, і, насмілюся сказати, зараз не йдеться про новий "пакт Ріббентропа-Молотова" ні з Європою, ні з Китаєм.

Якими були найсерйозніші помилки і ключові успіхи України від початку конфлікту?

Єдина серйозна помилка України, якщо це можна так назвати – це повільні темпи реформ.

Україна має підтвердити свої наміри реальними діями, тому що Франція, як і Європа в цілому, пам’ятає поразку Помаранчевої революції.

Західні союзники були б готові надавати Україні набагато більшу підтримку, у тому числі військову, якби вони не мали підстав побоюватися, що у підсумку все завершиться поверненням у минуле, розчаруванням і зневірою, які допомогли Януковичу прийти до влади.

Що стосується успіхів України, я б сказав, що бачу їх всюди, починаючи з військової сфери і завершуючи повсякденним життям: попри слабку армію на момент початку війни, Україна вистояла, Маріуполь вистояв, військові та волонтери продемонстрували неймовірну мужність.

Окупація Криму і так звана "гібридна війна", яку варто було б називати власне війною (а не АТО!), створюють для України серйозні труднощі і загрози, але це зовсім не те, на що сподівався Путін.  Він хотів, щоб українське суспільство розкололося на україномовних та російськомовних, православних і католиків і так далі.

Натомість своїми діями він лише посилив національну єдність українців після Майдану.

Попри війну, кожного дня Україна продовжує змінюватися.

Вона більше ніколи не буде "радянською", і цей успіх – заслуга як урядовців, так і громадянського суспільства.

Розмовляла Тетяна Огаркова

Переклад Марії Ємець

Оригінал французькою – на сайті УКМЦ, редагування "Європейської правди"