"Дела давно минувших ЛЭП" 

На початку 2012 року в Україні розгорівся скандал. Євросоюз повідомив, що призупиняє надання Києву секторальної фінансової допомоги, що протягом 15 років надавалася Києву. Дипломати неофіційно пояснили: Брюссель має підстави вважати, що наданий грант в сфері енергетики насправді пішов на зведення високовольтних ЛЕП до приватних сонячних електростанцій, пов’язаних із тодішньою владою.

Історія стала публічною і через це призвела до змін в уряді.

Але умова відновлення допомоги ЄС була принципово іншою – не звільняти когось, а змінити систему управління держфінансами.

Перш за все – змінити правила державних закупівель.

Як автор статті, що стала джерелом суперечки, добре пам’ятаю один момент – на закритій зустрічі вузького кола журналістів із європейським високопосадовцем наш співрозмовник взявся переконувати, як багато допомоги втратить Україна, якщо не проведе реформу держфінансів.

Йшлося про кількасот мільйонів євро за 4-5 років.

Тоді ми, журналісти, дружно розсміялися. Довелося пояснювати здивованому дипломату, що керівництво держави, отримуючи мільярдні прибутки від непрозорих тендерів, просто не зрозуміє аргумент про "нещасні 100 млн в бюджет".

Відтоді минув час, стара влада пішла, країна змінилася, ЄС не лише розморозив, а й суттєво збільшив допомогу. Здавалося б, ми виконали стару вимогу: нині діє нова система тендерів Prozorro, напрацьована за підтримки західних партнерів.

Та це не означає, що всі старі проблеми зникли. Україна і досі часто не розуміє, за що та навіщо Євросоюз надає нам фінансову підтримку.

Ми звертаємо увагу передусім на гроші чи привілеї (а реформи – то другорядне!), а для ЄС все навпаки.

Цей конфлікт сприйняття був проблемою для "безвізового плану", який Україна виконувала протягом 5,5 років (хоча наш сусід, Молдова, впоралася вдвічі швидше). Те саме – з грантом ЄС "Контракт з будівництва держави". За ним Європейський союз мав ще рік тому надати Україні 105 млн євро в обмін на реформи, але Київ ніяк не виконає критерії...

Шантаж чи спонукання?

Власне, на цьому принципі побудовані всі європейські програми секторальної/бюджетної підтримки, а не лише згаданий "Контракт з будівництва держави".

Ухвалений закон про держслужбу? Чудово, ставимо "плюс" в переліку індикаторів, маємо +10 млн євро. Закону немає, або експерти кажуть, що він суперечить правилам ЄС? Не проблема, Україна має на це право, але в табличці мінус 10 млн.

Все просто, але для пострадянської бюрократії – незвично.

І найголовніше: ЄС не надає готових рецептів та розроблених законів. Готувати їх (і вивчати право ЄС) доводиться самим.

Як у приказці про те, що біднякові потрібно дарувати не рибу, а вудку.

Неможливо просто перекласти і схвалити польський, австрійський чи данський закон про поліцію, чи то законодавство про поводження з відходами – воно просто не працюватиме. І саме тому польська правоохоронна система відрізняється від австрійської, а австрійська система вивозу сміття – від данської.

Але в кожній із цих систем поліція має бути незалежною і неупередженою, а при переробці відходів має дотримуватися чіткий перелік екологічних нормативів. Саме в цьому – в результаті, а не в процесі – полягає сутність європейських стандартів.

 Зміни не для Брюсселя

То чому до допомоги Європейського союзу настільки велика увага? Чи не є завищеною її важливість?

Адже готових рецептів ЄС не дає, а обсяги безповоротної фінансової допомоги нехай багатомільйонні, але в десятки разів менші за кредити МВФ. То чому до них прикута така увага?

Та через те, що саме ці реформи і складають сутність терміну "євроінтеграція".

Коли йдеться про зміну екологічних норм, ми робимо це перш за все не для Євросоюзу, а для себе. Коли Верховна рада нарешті робить перші кроки у сфері антикорупції, то це потрібно не Брюсселю, а нам з вами.

Звичайно, європейцям теж не байдуже, що відбувається в Україні, поблизу їх кордонів. Але найбільше цим маємо перейматися ми, українці.

Тому допомога ЄС, яка майже завжди містить умови, тобто реформи, має бути не самоціллю, а інструментом.

Адже стимул – чи то гроші, чи то безвізовий – здатен проштовхнути зміни в країні, яким опирається державна система. Навіть ті, які би в іншому разі просто не відбулися.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора