Санкції проти РФ стали ключовим інструментом Євросоюзу у відповідь на анексію Криму та війну на сході України.

Після їх введення у 2014 року термін дії санкцій визначений у півроку. Двічі на рік Європейська рада визначає, чи санкції будуть продовжені, чи ні. Наразі обмежувальні заходи щодо Росії введені в дію до 15 вересня 2016 року, і потім, вірогідно, Європейська рада вкотре вирішуватиме, чи Європейський Союз продовжуватиме санкції щодо Росії.

Одностайне рішення вкотре прийматимуть міністри країн ЄС, і воно стосуватиметься низки ключових індустрій Росії, які попередньо мали політичний чи економічний зв’язок із країнами-членами ЄС.

З-поміж дипломатичних заходів, замороження рахунків та візових заборон ЄС вжив також заходи щодо секторальної співпраці з Росією, так звані "економічні санкції". Останні торкнулися російських банків, енергетичних компаній та низки російських оборонних підприємств.

На перший погляд, доволі розлогий список компаній та осіб свідчить про виважену позицію ЄС щодо санкцій, та все ж виникає низка запитань щодо остаточного списку тих, хто потрапив у "зону ураження" від ЄС.

Зокрема, певні винятки щодо санкцій можна простежити в енергетичній галузі, де російські компанії не лише діють у межах економічних інтересів.

Для Росії енергетичний тиск також становить інструмент зовнішньої політики.

Тому неповне санкціонування енергетики з боку ЄС водночас створює шанс для Росії чинити тиск на Європейський Союз.

Але причина на перешкоді повного санкціонування енергетичної галузі - залежність ЄС від російського енергетичного імпорту.

Відсутність санкцій проти "Газпрому" – робота російського лобі в ЄС?

Після розпаду Радянського Союзу та повалення "залізної завіси" у Росії з’явилися додаткові інструменти для просування власних інтересів на Заході.

Зокрема, РФ почала використовувати консалтингові компанії для просування власних інтересів. Вперше ідею співпраці із західними консалтинговими компаніями у Кремлі озвучив тогочасний міністр медіа Міхаїл Лесін у 2001 році.

Втім, очевидно, така пропозиція не була підтримана серед кремлівської верхівки. Але у 2006 році, напередодні підготовки до саміту країн G8, російський уряд все ж почав співпрацю із західними консалтинговими компаніями: Ketchum у США та її сестринською організацією Gplus Europe у Брюсселі. У 2007 році клієнтом тих самих компаній став і "Газпром".

Потреба покращення іміджу як Росії, так і "Газпрому" стала офіційним лейтмотивом Росії для початку роботи з PR-агентствами.

Проте реальні досягнення значно відрізняються від озвучених цілей. Робота із західними PR-агентствами – той інструмент, який Росія вдало застосовує як "м’яку силу".

Власне, початок роботи із західними компаніями водночас означав проектування російських інтересів у публічному просторі на Заході.

За останні сім років нашому північному сусіду вдалося розповсюдити наратив офіційного бачення Росії у грузинсько-російській війні 2008 року, говорити із західними партнерами їх же мовою та, цілком вірогідно, що й повпливати на остаточні рішення щодо складеного списку підсанкційних осіб, визначеного після анексії Криму 2014 року.

У нещодавньому звіті брюссельської організації "Корпоративна обсерваторія Європи" зазначено, що

вірогідна відсутність очільника "Газпрому" Олексія Міллера свідчить про успіх західних PR-компаній у надважливих політичних рішеннях органів ЄС.

Більше того, у списку заходів щодо секторальної співпраці ЄС та Росії та введення економічних санкцій зазначено, що три провідні енергетичні компанії потрапляють під режим санкцій. Серед них: "Роснефть", "Транснефть" та "Газпром-Нефть" (остання входить в групу "Газпром").

Але власне керівництво "Газпрому" санкції не торкнулися. Відтак можна припускати, що цей інструмент "м’якої сили" Росія зуміла вдало використати для досягнення власних цілей.

Показово, що під час останніх зустрічей Європейська рада ставила під питання повторний розгляд осіб, які потраплятимуть під санкції, а також вживала додаткових заходів чинення тиску. Проте, як і раніше, жодного разу заходи не торкнулися ключової дійової особи російської енергетики.

Енергетична безпека ЄС та санкції щодо Росії

Важливо також зазначити застереження, з якими безпосередньо стикається Європейський Союз.

Російські енергетичний імпорт складає левову частку в енергетичному міксі споживання ЄС. У 2015 році 39% постачання природного газу у ЄС складав імпорт з Росії.

Власне, "Газпром" – основний гравець на ринку природного газу у Росії, а також ключовий партнер Європейського Союзу.

У окремих країнах-членах "Газпром" посідає монопольну позицію щодо постачання енергоресурсів. Більше того, експорт "Газпрому" до Європи за останні кілька років збільшився. Така енергетична реальність також корелює із зменшенням виробництва енергетичних ресурсів у самому Європейському Союзі.

Відсутність енергетичної незалежності Європейського Союзу – ще одна причина, чому санкції оминули "Газпром".

У 2014 році Європейська комісія за президентства Жана-Клода  Юнкера запустила масштабний політичний проект "Енергетичний Союз", де безпека постачання ЄС – перший із п’яти ключових пріоритетів.

Припинення постачання енергетичних ресурсів до України у 2009 році з боку Росії підважило її надійність на енергетичному ринку ЄС. Це свідчить про те, що Європейський Союз усвідомлює свою залежність від імпорту енергетичних ресурсів і, зокрема, від Росії.

Відтак, російські дії в Україні та енергетична залежність ЄС від нашого північного сусіда формують яскравий приклад того, як Росія використовує енергетичну залежність ЄС як інструмент впливу на Заході.

Втім, Енергетичний союз покликаний започаткувати нові правила гри на енергетичному ринку ЄС та розірвати залежність від Росії.

Що далі?

Кожних півроку Європейська рада вирішуватиме, чи санкції щодо Росії будуть продовжені.

Відтак, є шанси на перегляд підсанкційних компаній та пов’язаних з ними осіб. Більше того, у лютому нинішнього року Європейський парламент проголосував резолюцію, яка наклала обумовленість санкцій до остаточного повернення Криму в Україну.

З одного боку, такий крок свідчить про чітку позицію ЄС, але з іншого боку санкції все ж не містять усіх ключових російських гравців на політичній та економічній арені у ЄС.

Відтак,

головне питання, яке зараз постає перед ЄС: скільки ще часу знадобиться ЄС для здобуття власної енергетичної незалежності, аби внести "Газпром" до списку санкційних компаній.

Водночас, Україні варто зважити на роль західних лобістських компаній та їх вплив на прийняття таких ключових рішень. Варто закликати західних партнерів до перегляду підсанкційних осіб та компаній для посилення тиску на Росії через включення "Газпрому" та його керівництва до обмежувальних заходів.

Більше того, Україні варто активніше використовувати потенціал енергетичної дипломатії як інструмент тиску на Росію.

Однак досягти цієї мети можливо лише з наближенням ЄС до запланованої енергетичної незалежності.

Автор: Ірина Доброгорська,

магістрантка Європейських політичних та адміністративних студій,

Коледж Європи 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора