Торговий конфлікт із Молдовою: чи настав час для рішучих кроків?

Київ та Кишинів не можуть дійти компромісу щодо умов експорту української продукції на молдовський ринок.

Нагадаємо, проблема виникла минулого місяця, коли офіційно набрала чинності постанова уряду Молдови про запровадження захисних квот і мит на тваринницьку продукцію та цемент українського виробництва.

На зазначену продукцію будуть встановлені квоти, а на ввезення товару понад квот — захисні мита. 

Квоти будуть роздавати за принципом "перший прийшов — перший обслужений". За всю українську продукцію понад квот стягуватимуть мита: на молоко і вершки — 10%, іншу молочну продукцію — 15%, на вершкове масло і сир — від 15% до 20% плюс €500 за 1 тонну. М'ясна продукція буде обкладатися митом 15%, а цемент — 10%. Мита на імпорт молока та сухого молока не будуть поширюватися на місцевих виробників.

Обмеження діють до 31 грудня цього року.

Звичайно, такий крок прямо суперечить нормам Світової організації торгівлі, членом якої є й Молдова, а також чинному режиму вільної торгівлі, що діє у рамках СНД.

Однак виникла ситуація, що оскаржити ці норми у СОТ досить важко – адже процедури такого арбітражу займають більше року.

Значні сподівання в українському уряді покладали на візит до Києва віце-прем’єра та міністра економіки Молдови Октавіана Калмика.

Цей візит відбувся 6 червня, однак результату немає. Єдине, про що домовились сторони – про проведення консультацій на рівні експертних груп.

По суті, це те, що й вигідно нашому сусіду. Поки експерти розглянуть питання, поки досягнуть згоди – термін дії тимчасових обмежень завершиться.

Для України важливо вирішити цю проблему до кінця літа – адже, за експертними підрахунками, за цей час українські експортери мають вичерпати обсяг молдовських квот на безмитний ввіз.

Щоправда, як компроміс Кишинів пропонує збільшення квот для "товарів, які не створюють конкуренції молдовській продукції". Виникає слушне запитання – якщо ці товари не створюють конкуренції, то чим було виправдане введення обмежень?

У будь-якому випадку, варто визнати – досі позиція України є недостатньо активною.

Україна могла б підійти до цих переговорів, серйозно посиливши свої позиції, ввівши обмеження проти продукції з Молдови.

З одного боку, ми маємо позитивне сальдо торгівлі з сусідньою країною – це обмежує наші можливості щодо "торговельної відповіді".

Однак, не варто забувати, що

для компаній з Молдови закриття українського ринку стане більшим ударом, ніж для українських – тимчасова втрата ринку Молдови.

Доводилося чути неофіційні оцінки, що за спиною Молдови може стояти РФ, яка може "зробити віконце" у своїх контрсанкціях.

Але, принаймні, рішучі дії України дали б відповідь – правда це чи ні. А маючи таку відповідь, нам було би простіше налагоджувати відносини із сусідом.

Інші сподівання Києва – арбітраж з боку ЄС. Адже Брюсселю також невигідна торговельна війна між двома учасниками "Східного партнерства".

Немає сумнівів, що це питання дійсно ставиться перед чиновниками ЄС. Однак і тут результату немає – Брюссель поки зберігає мовчанку, роблячи вигляд, що це його не стосується.

Прецедент Молдови важливий навіть не з точки зору збереження доступу на ринок цієї країни (хоча і це також важливе для українського бізнесу).

Реакція України надсилає сигнал іншим пострадянським країнам. А це вже зовсім інші розміри ринків збуту.

Отже, в ситуації, коли затягування часу грає проти нас, треба почати діяти більш агресивно. Якщо, звісно, нас цікавить результат.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора