Спочатку - важливе особисте враження. Я закінчив Коледж Європи, один із найкращих освітніх центрів для вивчення європейських студій у світі. Цього року разом зі мною навчались представники більше 50 країн, в тому числі студенти майже всіх країн ЄС.

Коледж - чудове місце для міжнародного обміну, прекрасна платформа для того, щоби розповісти про свою країну іншим. Але мова піде не про це.

Саме тому хотілося поговорити про імідж України в Європі. В такому інтернаціонально різнобарвному середовищі найкраще видно, наскільки європейці обізнані про нашу країну і як працює експорт української культури.

Що знає пересічний студент із західноєвропейської країни про нашу державу?

А майже нічого, крім того, що в країні війна, вона є небезпечною для відвідин і що Київ - це столиця. Скажу більше, я не зустрів жодної особи, яка би цікавилась Україною культурно, як українці цікавляться Великою Британією, Італією чи, приміром, Польщею.

Звичайно, "Shevchenko & Klitschko" ніхто не відміняв, але поза цим немає нічого. Немає цікавості до українських митців, музики чи мови. Немає бажання дізнатись більше про українські міста і літературу.

Є тільки пасивне незнання і насторога. Цікавість до української культури - це виняток, який зустрічається дуже рідко. 

В європейців немає стереотипів про українців як націю. Про італійців, британців, іспанців, французів, німців є, а про нас немає. Це ще раз доводить, наскільки Україна є terra incognita для Європи.

Приміром, мені зустрічались європейці, які не знали, що є українська мова, що Україна - одна з найбільших країн Європи, що в нас є вихід до моря. Звісно, все залежить від індивідуальної обізнаності особи, але чи виникали б у іноземців такі ж питання, наприклад, про Італію? Дуже сумніваюсь. 

Хотілось би тут окреслити низку причин, які призводять до такої ситуації.

По-перше, в більшості своїй європейський медійний простір заповнений негативними новинами про воєнні дії в Україні, порушення прав людини і невдачі євроінтеграції. Парадокс тут у тому, що Le Monde чи, наприклад, El Pays, пишучи про Україну, просто добре роблять свою роботу і констатують ситуацію.

Інша річ, що український політикум робить все для того, щоби в європейців складалось якнайгірше враження про те, що відбувається в нашій державі.

Затримка реформ, бійки в парламенті, корупційні і офшорні скандали - все це чудовий матеріал для європейських ЗМІ. І йдеться не про антиукраїнську пропаганду, а просто про новини.

По-друге, Україна, знаходячись у центрі Європи, залишається важкодоступною країною. Щоб дізнатись більше про країну, необхідно її відвідати.

А європейським громадянам відвідати Україну не так вже й легко, за відсутності дешевих авіаперельотів, зручного сполучення і елементарного комфорту в транспорті.

Зручне і доступне транспортне сполучення є одним із наріжних каменів руйнування негативних стереотипів європейців про Україну. Від вирішення цієї проблеми великою мірою залежить укріплення місця нашої держави серед європейських країн.

Необхідно проводити грунтовні і радикальні зміни у транспорті, спираючись на позитивний досвід тієї ж Польщі з її автобусною компанією Polski Bus та більше ніж 11 аеропортами, які обслуговують перельоти Ryanair та Wizzair.

Саме тому чимало європейців були в Кракові чи Варшаві. Натомість, дуже мало відвідали Львів чи Київ. 

Звісно, є певні позитивні кроки в просуванні бренду "Україна". Чудовою інформаційною подією був запуск каналу Ukraine Today. Міністерство економічного розвитку зробило прекрасне відео про Україну, яке ми всі з гордістю репостнули в соціальних мережах в надії, що наші друзі з-за кордону його побачать. В Києва і Львова є англомовні туристичні сайти. 

Проблема в тому, що в той час, як маркетинг бренду починає працювати, сам продукт ще не зовсім готовий до споживання.

Тому що, на жаль, в країні дійсно йде війна, транспортна інфраструктура - в незадовільному стані, політична ситуація є нестабільною, а знанням англійської мови може похизуватись дуже малий відсоток населення. Все це робить подорож до України надзвичайно складною, все це сприяє негативному іміджу нашої держави і все це створює невидимий культурний бар'єр між нами і Європою. 

Цей бар'єр буде зруйновано, коли європейці читатимуть твори Мирного, як вони читають Флобера, коли в театрах Європи ставитимуть опери Лисенка, як ставлять опери Дворжака, і коли подорожі до Києва стануть такими ж простими і доступними, як подорожі до Праги чи Берліна. 

Автор: Павло Федикович,

студент Коледжу Європи (м. Брюгге, Бельгія),
тревел-блогер

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора