Світові ЗМІ та громадськість з напружено стежать за подіями, які розвиваються в Туреччині у зв'язку зі спробою захоплення влади 15 липня.

Під час зіткнень в Анкарі та Стамбулі військові скинули дві бомби на будівлі парламенту і президентського палацу, відкривали вогонь по цивільних і поліції. Згідно з офіційними повідомленнями, кількість загиблих внаслідок зіткнень становить 246 осіб, близько півтори тисячі отримали поранення.

За кілька днів новинні стрічки зарясніли повідомленнями про те, що "Туреччина відмовиться від виконання вимог Європейської конвенції з прав людини на час дії режиму надзвичайного стану".

Абсурдність заголовків, власне, і змусила автора цих рядків написати роз'яснення.

В чому особливість режиму надзвичайного стану

Запровадження в країні такого "надзвичайного" стану обумовлене виникненням різного роду екстремальних та непередбачених ситуацій, які становлять небезпеку для значної кількості людей в рамках однієї держави, загрозу конституційному ладу або існуванню самої держави чи навіть нації.

Метою його запровадження є запобігання або послаблення наслідків таких ситуацій, при тому, що звичайні методи державного реагування видаються недостатніми.

Іншими словами, запровадження надзвичайного стану означає перехід до надзвичайних методів управління державою, особливого режиму регулювання відносин у багатьох або всіх сферах життя суспільства, що зазвичай виражається у тимчасовій зміні повноважень різних державних органів влади і управління, зміні соціально-економічних, політичних та інших прав і свобод громадян.

При цьому треба розуміти, що

запровадження режиму надзвичайного стану, як правило, супроводжується обмеженням основних громадянських прав і свобод.

Це, своєю чергою, означає тимчасову відмову від гарантій особистої недоторканості та права на повагу до житла, посилення адміністративної та кримінальної відповідальності, обмеження процесуальних гарантій, введення прискореної процедури судочинства, проведення обшуків, арештів і затримань, обмеження свободи слова і таємниці кореспонденції, свободи зібрань і мітингів, свободи об'єднань, свободи вибору місця проживання і пересування; можливі обмеження економічних прав і свобод, наприклад, права на повагу до приватної власності.

А отже, жодної необхідності заморожувати дію Конвенції з прав людини навіть у такий тяжкий для держави час Туреччина не має.

Абсурд заголовків полягає в тому, що сама Конвенція з прав людини передбачає достатньо можливостей відступити від її положень, зокрема, під час війни або запровадження в країні надзвичайного стану.

Як це відбувається на практиці?

Стаття 15 Конвенції уповноважує її держави-учасниці тимчасово відступати від прав і свобод, закріплених у ній, "під час війни або іншого надзвичайного стану, що загрожує життю нації".

Тлумачення терміна "під час війни" не викликає труднощів. Війна може бути оголошена офіційно державою або проти неї, або ж якщо така держава фактично залучена в міжнародний збройний конфлікт.

Однак трактування поняття "надзвичайний стан" об'єктивно може викликати деякі ускладнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Лоулесс проти Ірландії" охарактеризував надзвичайний стан як такий, що загрожує життю всієї нації, як "виняткову ситуацію або надзвичайну кризу, яка позначається на всьому населенні і становить загрозу організованому життю громади, що є складовою держави".

У справі "Греція проти Великої Британії" було внесено ясність:

у разі надзвичайного стану небезпека повинна бути реальною або ж невідворотною; наслідки мають охоплювати всю державу;

нормальний плин життя суспільства має бути під загрозою;

криза чи небезпека повинні бути надзвичайними;

при цьому звичайні заходи та обмеження, передбачені Конвенцією для підтримання громадського порядку, є неприйнятними.

Конвенція з прав людини також наводить перелік прав, що не підлягають обмеженню.

Наприклад: право на життя (за винятком випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій), заборона тортур, заборона рабства та примусової праці (за винятком служби, обов'язкової у випадку надзвичайного стану або лиха, що загрожує життю чи благополуччю населення), право на покарання виключно на основі закону.

До того ж Конвенція містить необхідну умову про інформування генерального секретаря Ради Європи про відступ державою від своїх зобов'язань, про вжиті заходи, їхні причини, а також про ймовірну дату припинення дії таких заходів і відновлення застосування положень Конвенції в повному обсязі.

Аналізуючи доступну нам інформацію ЗМІ, робимо висновок, що Рада Європи була поінформована турецькою стороною про запровадження в країні надзвичайного стану, про його причини, вжиті заходи і термін його дії (три місяці).

У зв'язку з тим, що всі формальні кроки, згідно з вимогами Конвенції, уряд Туреччини виконав, можна стверджувати, що

Туреччина зовсім не планує відмовлятися від дії на її території Конвенції з прав людини. Йдеться про дозволені цією Конвенцією відхилення від її положень.

Взяті на себе Туреччиною зобов'язання при ратифікації Конвенції 1954 року, зокрема, припускають, що відхилення від нормальної діяльності держави мають зводитися до абсолютного мінімуму і що критерії, які виправдовують запровадження надзвичайного стану, повинні інтерпретуватися дуже  обмежено.

В даному випадку всім компетентним органам державної влади, тимчасово наділеним "особливими" повноваженнями, слід пам'ятати, що єдиним призначенням інституту надзвичайного стану як такого є максимально швидке повернення суспільства, що стикнулося з необхідністю вирішення виняткових обставин, до нормального стану — демократичного правопорядку.

Автор: Олександр Дементьєв,

юрист ЮФ "Ілляшев та Партнери"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора