2 липня в Перемишлі на південному сході Польщі мало відбутися свято Івана Купала, яке місцева українська спільнота проводить багато років поспіль.

На цей регіональний захід ніхто б не звернув уваги, якби не місцеві націоналісти і — що головніше — втручання Варшави, яке тільки розігнало колесо конфлікту.

За тиждень перед святом польські націоналісти в Перемишлі напали на українську церковну ходу, яка збирається від 1930-х років і йде містом на військовий цвинтар, де поховані українські вояки.

Розігріті попереднім нападом і загалом слабенькою реакцією правоохоронців, націоналісти пішли далі: кілька "патріотичних" організацій Перемишля надіслало листа меру міста, де

вимагало скасувати концерт українського гурту OtVinta, котрий "бере участь у прославленні ОУН-УПА", а це ж вони "вчинили геноцид поляків".

Мер заявив, що не зможе запевнити у безпеці учасників концерту. Організатор, місцева українська нацменшина, зрозумів натяк і вирішив не брати на себе охорону заходу (на який приходить чимало учнів місцевої української школи) — і відмінив концерт.

І тут вже варшавські українці, на знак протесту проти потурання антиукраїнським настроям у Перемишлі, запросили OtVinta до себе — однак польська прикордонна служба затримала український колектив і видала заборону в’їзду до країни.

Варшава не здалася — і в лічені години запросила до себе гурт Joryj Kłoc, який уже перебував на півночі Польщі і не залежав від рішення прикордонників. Концерт відбувся під вигуки протестувальників — польських націоналістів, які кричали: "Знайдеться кий [палиця] на бандерівський рий [вульг. "морду"]".

Це — короткий опис серіалу, який з боку може здаватися дрібною сваркою баби Палажки і баби Параски.

Однак саме міністр внутрішніх справ Польщі видав рішення про заборону в’їзду колективу. І саме Перемишль в останні десятиліття ставав тим містом, в якому починалося охолодження польсько-українських взаємин.

При цьому глядачеві серіалу з Києва досить легко пропустити серії, в яких Варшава посварилася зі своїми ж громадянами, а рахунок за втрати виставила Україні.

Чому Перемишль?

Тут є сильна українська меншина Польщі, але також не менш сильні польські патріотичні настрої у версії першої половини ХХ ст.

У його середині в регіоні був сильний як український, так і польський антикомуністичний рух збройного спротиву — УПА і АК відповідно.

Цим, до речі, користувалися нацисти і комуністи, нацьковуючи сторони одна на одну. Не виключаю, що й сьогодні методи мало змінилися.

Якими були ці конфлікти в Перемишлі?

Це загалом конфлікти 1990-х років. Один із них пов’язаний із передачею місцевим греко-католикам собору. У 1990-х суперечка була настільки серйозною, що залагодили її лише за особистого втручання та завдяки авторитету папи Івана Павла ІІ.

Відтак у місті відбувався фестиваль української культури, тоді ж пройшла чергова антиукраїнська хвиля.

У ті роки в усі ці конфлікти втручалися Варшава або Ватикан — і тільки таким "силовим" способом вдавалося вгамувати напруження.

Натомість зараз Варшава подеколи ще більше під’юджує настрої.

Останнє напруження, з нападом на українців, почалося в останні дні, чи воно відчувалося раніше?

Остання хвиля напруження почалася 2014 року, коли українські пам’ятники на сході Польщі почали використовуватися на інформаційні потреби війни на Донбасі. Від того моменту і до сьогодні в регіоні нищаться чергові пам’ятники в місцях загибелі вояків УПА, і відео знищення потрапляє на спеціальні польськомовні версії "новоросійських" ресурсів.

Загалом війна в Україні зробила революцію в рядах польських націоналістів: частина з них пішла співпрацювати з "Правим сектором" проти росіян, але інша частина — з росіянами проти українців.

Пропорції цього поділу мені не відомі, але обидві частини помітні.

Хто ці "польські патріоти"?

Це націоналістичні організації, часто пов’язані з історичними реконструкторами і вболівальниками (їх у Польщі подеколи називають "псевдовболівальники"). Більшість польських політиків від них відмежовується, проте до польського парламенту після осінніх виборів 2015 року за списками руху "Кукіз’15" пройшла низка ультрарадикальних націоналістів.

З моєї інформації випливає, що деякі політики правлячої в Польщі правоконсервативної партії "Право і справедливість" використовують націоналістів там, де самі чогось не можуть публічно зробити — як-от покричати відверто антиєвропейські чи антиукраїнські лозунги (приблизно так, як це є у відносинах Кремль—Жиріновський).

Бо загалом партійна лінія "Права і справедливості" така: Україна — наш партнер, вона бореться з нашим ворогом на сході, нам обом потрібна спільна і сильна Європа, але при цьому українці повинні покаятися за Волинську трагедію (у версії польської партії — "Волинську різанину").

До чого тут волинські події?

OtVinta не просто так завернули з Польщі на початку липня. Взагалі, липень — це період, коли до країни приїжджають десятки українських і не тільки виконавців, деякі з них відверто пропагують заборонені в Польщі нацистську чи комуністичну ідеологію (той же хор російської армії ім. Александрова, який, попри протести, зміг виступити 2015 року).

Міністр внутрішніх справ Польщі Маріуш Блащак наголосив, що офіційно український колектив не впустили через, зокрема, посилені заходи безпеки перед самітом НАТО у Варшаві, який відбувається 8—9 липня.

Проте важливішим у казусі OtVinta здається день 11 липня, коли країна відзначає пам’ять Волинської трагедії.

Останнім часом — у наступній сценографії: УПА — абсолютні злочинці, вони 1943 року вбили від ста до кількасот тисяч поляків; в Україні процвітає культ злочинця Бандери, українці загалом податні на цей культ, проте серед них були і є "праведники".

Кілька останніх років поспіль Сейм приймав з цієї нагоди ухвали, а тепер "Право і справедливість" хотіла урочисто "назвати речі своїми іменами" і охрестити події 1943 року геноцидом польського народу.

Однак ухвалу в останній момент сховали — видно, поки що дражнити Київ не варто. Але це не означає, що питання закрите.

Чи через Волинську трагедію Кремль хоче порізнити поляків з українцями?

І так, і ні.

В Україні часто думають, що подію спеціально вигадали в Кремлі для такої сварки сусідів. Це не так.

Емоції стосовно вбитих у 1943 році поляків автентичні, вони існували в Польщі довго: за комуністичних часів, з одного боку, полякам не дозволяли відкрито говорити про конфлікт з "братнім українським радянським народом", а з іншого, як і в Радянській Україні, лякали поганими "українськими буржуазними націоналістами".

Брак нормальної і вільної дискусії між Польщею та Україною призвів до того, що в Польщі значна частина родичів жертв радикалізувалася.

Нині ці суспільні емоції використовують політики.

Навіщо? Ми ж стільки мирилися! Невже не можна піти дорогою "realpolitik" і "just business"?

Це, на жаль, помилка, в яку потрапляє українська сторона. Роками офіційний Київ використовував питання покаяння перед поляками кон’юнктурно, та й важко шукати щирості в перепросинах за Волинь від того ж президента Леоніда Кучми.

Було чимало моментів, коли Київ і Варшава віддавали панування над усім процесом радикалам. Пізніше був Янукович з його одіозним Колесниченком — останній намагався використати Волинську трагедію на внутрішньоукраїнські потреби, щоб в Україні душити українське.

Як наслідок — ми дійшли до того, що Волинська трагедія, в якій загинули понад сто тисяч людей, — це політично вигідно. Це продається. Це купується.

І це є польські "realpolitik" і "just business".

P.S. Плекання такого "реалполітік" — це далеко не все польське суспільство.

Концерт гурту Joryj Kłoc у Варшаві робили поляки, котрим не байдужі відносини з Україною.

У багатьох організаціях, неурядових і політичних, ЗМІ, у тому числі - правлячій партії "Право і справедливість" є люди, які публічно закликають стримати емоції, пов’язані з історичними питаннями і з відносинами з Україною.

Їм хочу особливо подякувати і побажати сил: тема продовжується, і її кульмінація щойно перед нами.

Автор: Ігор Ісаєв,

журналіст, головний редактор
Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора