Фактор Саакашвілі: коли Україна не розуміє Грузію та чому це шкодить обом країнам

До "Європейської правди" надійшла колонка американського дослідника  Лінкольна Мітчелла, що опікується проблемами нашого регіону. Під час візитів до України та Грузії він дійшов справді несподіваного висновку.

"Несподіваного" - через те, що про цю проблему в Україні воліють не говорити.

Хоча для Грузії вона не є чимось новим; журналістам "Європейської правди" не один і не два рази доводилося чути докори грузинських колег.

Ми публікуємо український переклад позиції Мітчелла та готові надати слово також іншій стороні. Адже стосунки Києва та Тбілісі, особливо зараз, коли ми маємо спільного ворога – це точно не те, чим варто ризикувати. І якщо проблема є, то краще є обговорити, прояснити та зняти, аніж намагатися замовчувати.

* * * * *

Навіть тижня, проведеного в Грузії та в Україні, достатньо щоби побачити схожість проблем, які стоять перед двома країнами.

Обидві прагнуть зміцнити рівень демократії та своїх зв'язків із Заходом, зокрема з ЄС та НАТО. І Україна, і Грузія досі долають наслідки нещодавньої російської агресії, а частина території досі лишається окупована чи зруйнована Москвою.

Та водночас є інтригуючі, а часом навіть тривожні відмінності цих країн, що не завжди потрапляють до уваги.

Найбільш вражає те, що більшість грузинів, особливо представники прозахідної більшості, щиро бажають успіху Україні у реформуванні та інтеграції із Заходом.

Більш того, вони вважають, що українське керівництво – переважно на правильному шляху. На конференції "Європейський шлях" у Батумі, де я був присутній, ці настрої були по суті одностайними.

І тут є відмінність у ставленні в Україні щодо Грузії та подій у цій держав. Багато хто вважає, що  Грузією керують до певної міри проросійські сили, які не мають щирого прагнення наблизити Грузію до Заходу.

Хоча таке ставлення не є аж надто несподіваним  - достатньо знатися на внутрішній політиці обох країн та врахувати "фактор Саккавшвілі".

Адже відомо, що колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі, який зазнав нищівної поразки на парламентських виборах в 2012 році, закінчив свій термін в 2013 році і втратив підтримку  співвітчизників, в Україні повернувся до політики.

І тому українці знають новітню грузинську історію за версією Саакашвілі, за якою він є антиросійським  героєм, який знищив корупцію і приніс демократію, а після того програв команді Бідзіни Іванішвілі, якого Саакашвілі називає "російським олігархом".

І хоча ця версія має обмежене співпадіння з реальністю, вона широко прийняті в Україні, особливо – в прозахідних колах.

Політичний успіх Саакашвілі та його команди  в Україні (попри те, що він перебуває в розшуку в рідній Грузії) – збиває з пантелику, а також має погані наслідки для двох держав.

Грузія і Україна повинні бути природними союзниками, разом протидіяти російській агресії і прискорити інтеграцію один одного до ЄС і НАТО. Вони повинні мати можливість вчитися один в одного, ділитися реальним, а не політично мотивованим досвідом.

До прикладу, Україні справді варто перейняти досвід Саакашвлі щодо радикального зниження рівня корупції або щодо створення широкої прозахідного консенсусу в Грузії.

Але так само важливо, щоби Київ зрозумів: обмеження свободи слова і зібрань, переслідування і залякування політичної опозиції, особливо ті, що мали місце у останню п’ятирічку правління Саакашвілі – зашкодили Грузії і призвели до відкату у її інтеграції із Заходом.

Це може бути не так помітно з Києва, але Грузія і надалі  робить кроки в напрямку Євросоюзу і НАТО.

Як і Україна, Грузія підписала угоду про асоціацію з ЄС у 2014 році під керівництвом коаліції "Грузинська мрія", що стали  наступниками Саакашвілі. Грузія цілком може отримати безвізовий режим для своїх громадян у 2016 році. І хоча прагнення Грузії до повноправного членства в ЄС не будуть реалізовані найближчим часом, навколо цієї мети, є багатопартійний консенсус всередині Грузії, і більша частина країни продовжує працювати над нею.

Це не лишилося поза увагою європейських лідерів. І це ті ж європейські лідери, які хочуть бачити успіх України у протидії російській агресії.

Для більшості європейських і американських дипломатів і осіб, що приймають рішення, є аксіомою те, що нинішній грузинський уряд – прозахідний.

Коли Україна ставить під сумнів цей вона ризикує дистанціюватися від багатьох людей в Європі, Північній і Південній Америці і так само - в Грузії, в країні, яка найбільше хоче вам допомогти.

Грузія і Україна тут не є конкурентами.

Коли НАТО і ЄС зрештою будуть готові до розширення, там буде достатньо місця для обох держав. Нині,  працюючи разом, вони можуть координувати зусилля і використовувати стратегії, які будуть вигідні для обох країн.

Та це може виявитися неможливим, якщо Грузія матиме в Києві спотворений імідж, а також якщо стосунки двох країн виявляться отруєні політичними амбіціями губернатора Одеси, який намагається сформувати політичну партію в Україні, і водночас – обіцяє тріумфальне повернення до Грузії. На жаль, це те, що відбувається останнім часом.

Автор: Лінкольн Мітчелл,

вчений-дослідник Інституту дослідження війни і миру Колумбійського університету,
аналітик у питаннях американської політики та Євразії,

для "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора