Майже одночасно з візитом 24 серпня до України президента Польщі Анджея Дуди розпочалась робота представників громадянського суспільства двох країн з метою продемонструвати високу зацікавленість у подоланні штучно створюваних політичних бар’єрів на шляху двостороннього діалогу.

В той час як глави держав підписали Спільну декларацію, де вказали принципи та напрямки подальшого руху у взаєминах, ми підписали Спільне звернення представників українського та польського громадського сектора до наших суспільств. Ініціаторами заклику виступили українські та польські НДО, які є членами Форуму громадянського суспільства Східного партнерства.

Заклик відкритий до приєднання до 31 серпня включно. Після цього документ буде переданий до українського та польського парламентів, урядів та президентів.

* * * * *

На зламі 1990-х, коли до Незалежності залишалися лише місяці, українське суспільство відчувало вітер Свободи і відважно закликало до створення суверенної держави.

Братами по боротьбі для українців були Прага і Вільнюс, Тбілісі і Будапешт, але насамперед Варшава.

Згодом українці переймали у поляків досвід, як розвивати політичну систему, створювати малий і середній бізнес, а головне – розбудовувати громадянське суспільство. Це був процес, в якому брали участь тисячі активістів неурядового сектора двох країн, особливо після 2003 року. Обидві сторони об'єднувало однакове розуміння демократії, а Польща для українців була своєрідним вікном в Європу, звідки надходили зразки громадянської активності. 

Тому розвиток громадянського суспільства України як історія успіху Революції гідності несе в собі і частку зусиль польських партнерів.

На жаль, як і більшість країн континенту, Україна та Польща мають трагічні сторінки в історії, і ми повинні спільно їх прочитати і перегорнути.

Наші народи мають пройти через загальноєвропейський процес примирення, який зробив можливим створення та існування Об’єднаної Європи. Історичне порозуміння між Францією і Німеччиною, а пізніше між Польщею та Німеччиною є зразком для нас, українців і поляків. Немає іншого шляху, аніж шлях примирення.

Слова "Прощаємо і просимо прощення", що не раз лунали в українсько-польському діалозі, можуть і повинні стати дороговказом.

Однак ми з тривогою спостерігаємо за тим, як необдумано, а подекуди і зумисне, цей принцип відкидається на догоду популізму чи заради вузьких партійних інтересів. Політичні ігри на історичних питаннях загрожують повністю занапастити досягнення останніх років, і не лише на шляху примирення.

Соціологічні опитування показують, що

хоча Польща і поляки користуються високою довірою в Україні, однак довіра до українців в Польщі продовжує падати.

Подальший розвиток подібних тенденцій принесе трагічні наслідки для українського та польського народів. Особливо в умовах російської агресії в Україні, яка ставить під загрозу безпеку нашої частини світу.

Тому ми, неурядові організації, повинні продовжувати наполегливо будувати інфраструктуру взаємних контактів, сприяти збереженню, а подекуди і поновленню довіри наших суспільств. Варто прагнути до створення польсько-української неурядової платформи, яка б працювала на спільне майбутнє наших суспільств, формуючи громадський порядок денний.

Над з'ясуванням трагічних подій нашої спільної історії повинні мати можливість неупереджено працювати історики, а документально засвідчені висновки, що міститимуться в дослідженнях істориків та шкільних підручниках, мають послужити для всіх нас уроком, який би не дозволив, щоб трагічні події колись повторилися.

Не політики, а саме історики, в тому числі й авторитетні науковці з-поза меж України та Польщі, мають віднайти формат дослідження чутливих подій в українсько-польських відносинах.

Нам варто завжди пам’ятати, що емоційні чи кон’юнктурні дії політиків слугують лише нашим ворогам.

Спільна пам'ять повинна нас об'єднувати і не допустити повторення трагічних подій нашої історії.

Ми маємо довершити побудову солідарних і дружніх відносин, яку почали чверть століття тому, і бути прикладом злагоди у великому європейському домі. Від цього зрештою залежить і успіх загальноєвропейського проекту.

Майбутні покоління українців і поляків чекають від нас чесних, відкритих і добросусідських відносин, і ми здатні цього досягти.

Київ, серпень 2016 року

Звернення підписали

з української сторони:

Геннадій Максак, Рада зовнішньої політики "Українська призма"

Євген Магда, Центр суспільних досліджень

Максим Хилько, Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки

Євгеній Романенко, Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень (Чернігів)

Андрій Чубик, Центр глобалістики "Стратегія ХХІ"

Вадим Трюхан, Європейський Рух України

Дар'я Мустафіна, Інститут партнерства та сталого розвитку (Львів)

Володимир Купрій, "Творчий Центр ТЦК"

Михайло Наход, Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу (Луцьк)

Олена Снігир, Рада зовнішньої політики "Українська призма"

Любов Ропало, Академія стратегічних досліджень (Черкаси)

Ганна Шелест, UA: Ukraine Analytica (Одеса)

Юрій Панченко, Європейська правда

Людмила Чабак, Сіверський інститут регіональних досліджень (Чернігів)

Андрій Кулаков, ГО "Інтерньюз-Україна"

Юрій Степанець, "Наше Поділля" (Вінниця)

Андрій Веселовський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

З польської сторони:

Krzysztof Bobiński, Forum Społeczeństwa Obywatelskiego, Wschodniego Partnerstwa, Fundacja Unia & Polska

Martyna Bogaczyk,  Fundacja Edukacji dla Demokracji

Rafał Borkowski, Fundacja Krzyżowa dla Porozumienia Europejskiego

Alina Doboszewska, Fundacja Dobra Wola

Danuta Glondys, Stowarzyszenie Willi Decjusza

Igor Isajew, Związek Ukraińców w Polsce

Lyudmyla Kozlovska, Fundacja Otwarty Dialog

Jacek Królikowski, Fundacja Rozwoju Społeczeństwa Informacyjnego

Jacek Kucharczyk,  Instytut Spraw Publicznych

Danuta Przywara, Helsińska Fundacja Praw Człowieka

Aleksander Smolar, Fundacja Batorego 

Waldemar Weihs, Fundacja Merkury

Markijan Żelak, Stowarzyszenie Ośrodek Współpracy Europejskiej

Wojciech Żmudziński SJ, Centrum Kształcenia Liderów i Wychowawców im Pedro Arrupe