11 вересня громадяни Білорусі проголосували на виборах до Палати представників двопалатного Національного зібрання.

За мажоритарною системою з одномандатних округів обрали єдину палату, що формується за результатами прямого голосування – загалом 110 депутатів.

І вперше з 2004 року до законодавчого органу Республіки Білорусь потрапили двоє опозиціонерів. Такий собі реверанс від Лукашенка в бік Заходу.

Симуляція виборів під етикеткою довіри

Пригадую досвід, коли в 2010 році довелося бути присутнім під час голосування на виборах президента Білорусі.

Зважаючи, що тоді Лукашенко мало опікувався думкою Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, його задача була легітимізувати результати через інші квазі-спостережні місії. Запросили і нас, представників НДО з прикордонних областей України, сподіваючись на лояльне сприйняття.

Показали весь процес голосування, але коли прийшов час підрахунку голосів, нас запросили на фуршет. Навіщо витрачати час на нудне сидіння на дільницях?!

Ми дали собі раду вирватися на дільниці, але були менш успішні в спостереженні за підрахунком: правдами і неправдами члени дільничної комісії нас відсторонили на безпечну відстань, звідки можна було бачити тільки їхні спини.

Коли ми поділилися цими враженнями з представником місцевої влади, він пояснив це так: "А навіщо спостерігати? Ви що, не довіряєте своїм громадянам?! Треба довіряти!".

Нас він не переконав, але продемонстрував, як вибори "продаються" білоруському суспільству з етикеткою довіри.

І вашим, і нашим

Тепер можемо поговорити про парламентські вибори 2016 року та довіру до їхніх результатів.

Що ж отримали білоруси в результаті голосування?

Діагноз: свята справедливості та відкритості не відбулося. Та й не могло відбутися. Така мета не стояла.

Задача була інша. Її влада й реалізувала цілком успішно. Якщо не копати глибоко, то для базового розуміння того, що відбулося, достатньо послухати виступ Олександра Лукашенка на виборчій дільниці 11 вересня.

Почнемо з того, що тиск Заходу був одним із акцентів виступу президента.

У притаманній йому манері глава сусідньої держави відзначив, що Білорусь готова рухатись вперед у відносинах із західними партнерами і чути їхні побажання, проте не готова заходити аж так далеко за межі зони комфорту.

При цьому Росія як інша вісь багатовекторної політики має зрозуміти це. Для цього Лукашенко акцентував увагу на іншому символі – російському прапорі, піднятому представником білоруської збірної на параолімпійських іграх в Ріо.

По-друге, Лукашенко не оминув чергової можливості наголосити на слабкості опозиційного руху в країні та його залежності від закордонних "донорів". Закинув їм далекість від народу та небажання брати відповідальність.

Це ті основні тези, які описують сценарій проведення виборів: контрольованість з елементами відкритості та демократичності процесу.

Білоруські лекала контрольованості виборів

Декілька суто технічних показників, які характеризують виборчий business as usual за білоруськими лекалами.

Під час підсумкової прес-конференції 12 вересня голова ЦВК Білорусі Лідія Єрмошина вказала на традиційно високу явку. Цього разу вона склала 74,8%, що приблизно відповідає показнику чотирирічної давнини. Депутати обрані в одному турі за всіма 110 округами (має бути явка більше 50% виборців на дільниці).

Приблизно в тому ж діапазоні була активність під час виборів 2012 року. Це може вказувати на бажання традиційного використання високої явки як легітимізатора домінантної ролі президента в системі управління державою.

Три чверті виборців на дільницях – це не голоси за депутатів, це такий собі рейтинг "бацьки", що формує представницький орган як допоміжний.

Чи можна довіряти цьому рейтингу? Є великі сумніви.

І перш за все через закладені і системно використані маніпуляційні інструменти.

Перший з них – дострокове голосування на виборах. Цілих п'ять днів влада дозволяє обирати до офіційного дня голосування.

І хоча це мало б сприйматись як виняток із правила, насправді в такий спосіб забезпечується близько 30% голосів при достатньо низькому рівні контролю за процесом волевиявлення.

Цього разу в дострокових виборах взяло участь 31,3% виборців. Це за офіційною статистикою.

Спостережні місії, які моніторили цей процес, заявляють про значні розбіжності з офіційними даними, які є завищеними. Це вже не кажучи про голосування за місцем перебування виборців 11 вересня, де також фіксувалися значні розбіжності.

Тому "мобілізація" трудових колективів, студентів та інших залежних від влади категорій громадян є просто чудовим інструментом виліплення результату.

Два "легальних" опозиціонери

Активна участь опозиційних сил, на жаль, не призвела до широкої представленості у парламенті. Наразі лише дві представниці: Анна Конопацька та Олена Анісім – можуть отримати мандати.

Анна Конопацька

Водночас є підстави вважати, що їх до Палати представників влада привела спеціально.

Олена Анісім

В одному випадку маловідомий кандидат від опозиційної партії перемагає більш досвідченого і медійно розкрученого кандидата з опозиційного блоку і достатньо авторитетного владного представника.

В іншому – владний кандидат зняв свою кандидатуру до голосування.

Досить цікава і водночас сумна картина з представництвом політичних партій, зважаючи, що вони не є виключним суб'єктом висування кандидатів. Окрім партій, кандидатів можуть делегувати до участі у виборах громадяни Білорусі, трудові колективи.

Отже, нижня палата парламенту навряд чи стане місцем для реалізації партійних платформ. Всього 16 "партійців" зайшло  із 110, і лише одна особа – з опозиційної партії. Формування фракцій парламенту за партійною приналежністю є так само примарним, як і у попередніх скликаннях.

Замість висновків

Отже, в сухому залишку маємо:

1. Результати виборів показали повний контроль Лукашенка над ситуацією в країні, можливість чіткого "програмування" адміністративними методами очікуваного стану.

На даний час результати парламентських виборів цілком відповідають поточній фазі багатовекторності зовнішньої політики, "відлизі" у відносинах зі США та ЄС.

2. Діюча виборча система з такими екзотичними інструментами, як 5-денне дострокове голосування, важко контрольоване демократичними силами голосування за місцем перебування виборців, дискримінаційне формування виборчих комісій, дає змогу формувати бажаний результат. 

Навряд чи ця модель буде змінена у найближчій перспективі, оскільки цілком забезпечує консервування діючої владної вертикалі.

3. Парламент не є інститутом, здатним генерувати альтернативне бачення розвитку держави, чи майданчиком для формування та вирощування політичної еліти. Малоймовірно, що до 2020 року, часу закінчення повноважень цього скликання, політична вага Палати представників зросте.

4. Поява двох опозиційних чи, радше, альтернативних депутатів не є ані збоєм владної системи, ані зміною суспільних настроїв.

Це цинічний запланований елемент "демократизації", розрахований на західного спостерігача, в дозі, що дозволяє уникнути формування системної парламентської опозиції.

5. Опозиційні сили в Білорусі є доволі слабкими та розрізненими з обмеженим доступом до фінансових та медійних ресурсів.

Частково це є результатом відсутності відкритих олігархічних кланів в країні, а частково – продуманою політикою обмеження політичної активності в Білорусі.

Автор: Геннадій Максак,

голова Ради зовнішньої політики
"Українська призма"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора