22 вересня парламент у повторному другому читанні ухвалив законопроект №2966-д "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг" (скорочено - НКРЕКП).

Можна сказати, що завершено 15-річну епопею з розробки закону, який має регулювати роботу національного енергорегулятора.

Однак залишається багато "але". А сама гра навколо головного арбітра на ринку енергетики триватиме ще як мінімум 18 місяців.

Нагадаємо, що законопроект №2966-д мав досить драматичну історію з усіма колами пекла української політичної кон’юнктури.

Однак відсунути законопроект, що є однією з ключових вимог до України від Енергетичного співтовариства і передумовою надання Україні фінансової допомоги ЄС розміром 600 млн євро, а відтак – і старт енергетичної реформи, було не так просто. Сприяла його ухваленню й активна позиція міжнародної спільноти та громадського середовища: коментар новопризначеного посла ЄС в Україні, заява послів країн "Великої сімки" напередодні розгляду та навіть привітання представництва ЄС з ухваленням закону.

Основні ж політичні баталії розгорнулися навколо формули призначення членів номінаційної комісії та періоду ротації самих комісіонерів. І зрозуміло, чому саме ці питання – це можливість контролю з боку президента, політиків та олігархів над рішеннями, які прийматиме енергетичний регулятор.

Для міжнародної спільноти та громадського середовища саме ці питання не були визначальними для чергового відкладення розгляду закону та відповідно – продовження монополії контролю президента над НКРЕКП, оскільки з точки зору довготривалого бачення вони залежать виключно від політичної кон’юнктури, яка буде змінюватись після кожних виборів.

Тому з погляду більш стратегічного бачення ухвалення закону має стати запуском реформи енергетичного сектора, можливістю встановлення на ньому чітких правил роботи для гравців та механізмів для захисту прав споживачів, більш прозорого та орієнтованого на ринок ціноутворення. І найголовніше, що попри заяви політиків закон закладе основу для наступного перезавантаження НКРЕКП за сучасними європейськими правилами, що є критично важливою вимогою до України з боку Енергетичного співтовариства.

Щодо питання формування номінаційної комісії з відбору членів НКРЕКП, то відповідно до ухваленого варіанту закону вона буде сформована за формулою 2-2-1: два представники, висунуті Верховною радою, два представники від президента і один – від Кабміну.

Однак Енергетичне співтовариство вважає, що при призначенні членів регулятора важливо не те, яка сама державна інституція відповідальна за офіційне призначення комісіонерів, а те, яким чином проводиться сама процедура відбору. З точки зору вимог нових директив ЄС головним є те, що

сама процедура відбору має бути максимально прозорою і незалежною від будь-яких "центрів впливу" в країні.

Що стосується періоду ротації, то зрозуміло, що сьогоднішня команда НКРЕКП та зацікавлені в ній сторони намагалися та намагатимуться зробити все, щоб уникнути ротації комісіонерів за новими жорсткими правилами.

Вимогу політичних сил зробити ротацію одразу після ухвалення закону було провалено, однак вона не є вимогою європейських директив та не є поширеною у світі практикою. Логічно, що ця вимога була продиктована бажанням позбавити існуючі центри впливу контролю за керівництвом НКРЕКП.

Однак варіант поступової ротації протягом 18 місяців не виглядає найгіршим. Тепер цей процес вимагатиме від суспільства та міжнародної спільноти ретельного спостереження за процесом призначення нових комісіонерів та дотримання жорстких правил відбору, що виписані в новому законі.

Також дуже важливо, що вперше юридичний статус самого регулятора та процедура відбору комісіонерів прописано виключно в законі, а не указі президента, як це було раніше, а відтак надавало президенту необмежений вплив на призначення членів регулятора та їхнє звільнення. Тому зрозуміло, що у разі виникнення критичної ситуації є можливість внесення змін до закону, що було абсолютно неможливо у випадку з указом президента.

Окрім того, варто відзначити, що у

процесі відбору отримали право брати участь з правом дорадчого голосу представники міжнародних організацій.

Це необхідно до встановлення довіри до новопризначених комісіонерів з боку як суспільства, так і міжнародної спільноти (особливо інвесторів), до моменту стабілізації політичної системи в країні.

Тому зрозуміло, що сам факт ухвалення закону можна розглядати як "перемогу", а деякі важливі моменти, прописані у ньому – як "зраду".

Головне, що нарешті вдалося завершити багаторічну історію з розробки закону, який має регулювати роботу національного енергетичного регулятора. І НКРЕКП принаймні отримала шанс стати незалежною.

Чи вдасться цю можливість реалізувати? Покаже час та зусилля не лише політиків, а й міжнародної спільноти та громадськості.

Автор: Любов Акуленко,

виконавчий директор
"Українського центру європейської політики"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора