Рада Європи і війна за реформи

На початку тижня, 3 жовтня, відбувся День українських реформ у Раді Європи. 

Не лише Україна вперше провела такий захід у РЄ, а й для самої організації він відбувся вперше. Фактично, ми створили для Ради Європи новий формат, яким тепер можуть користуватися й інші держави.

Та потрібно усвідомлювати, що Страсбург, підтримуючи Україну, піклується не лише про нашу державу, а й про свій інтерес.

Успіх українських трансформацій, в яких бере участь Рада Європи, є її власним успіхом.

Системна підтримка реформ робить організацію реальним гравцем в Україні та зміцнює її позиції в одвічній "дружній конкуренції" міжнародних інституцій в Європі.

Якщо подивитися ширше, то День українських реформ був не роад-шоу та/або нагодою провести день у Страсбурзі, а одним з епізодів великої дипломатичної війни.

Українські реформи дійсно робляться не в тепличних, а у фронтових умовах. І цей фронт має декілька ділянок. Всередині доводиться воювати з тими, кому влада і корупція ближчі до серця і гаманця. Ззовні потрібно одночасно боротися проти Росії, ворогом якої є саме реформована Україна, і за політичну та фінансову увагу наших міжнародних партнерів, які мають купу інших проблем та пріоритетів. 

Рада Європи – одна з ділянок дипломатичного фронту, де йде війна за реформи.

План дій РЄ для України на 2015-2017 роки є найбільшим в історії організації пакетом експертної та технічної допомоги державі-члену. І цим вже багато сказано. Судова реформа, створення антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК) та багато чого іншого стало реальністю в Україні завдяки Плану дій, який протягом першого ж року існування був забезпечений грошима на 60%.

Однак хоча Страсбург і щасливе місто, воно не існує в щасливому вакуумі. Станом на середину нинішнього літа тут під впливом певних загальноєвропейських течій склалася загрозлива для України бойова обстановка:

-        гострою є потреба невідкладно знайти у донорів 40% коштів, щоб забезпечити успішне виконання Плану дій за 16 місяців, що у нас залишилися;

-        донори відволікаються на підтримку інших пріоритетів та країн (і це нормально, адже міжнародна політика – це дуже конкурентне середовище);

-        кожна новина з України про рухи, що можуть призвести до регресу в реформах, моментально викликає славнозвісне європейське занепокоєння;

-        Росія торпедує План дій, розводячись про те, що як щось в Україні і змінюється, то тільки на гірше, а ефективність Плану під великим питанням;

-        коридорами блукає відлуння абсурдної за своєю суттю позиції деяких держав, що недостатність реформ в Україні – це привід послабити увагу до України та заодно санкції проти Росії.

Ситуація потребувала нашого контрнаступу. І ним став День українських реформ. 

У Страсбурзі десантувалася дуже солідна українська делегація з високих посадовців та представників українських громадських організацій, залучених до виконання Плану дій Ради Європи для України.

Вимушений розчарувати зрадофілів: делегація дійсно попрацювала на совість. 

Залишати політичні та відомчі сварки вдома і бути за кордоном єдиною державою – дуже корисна річ для дипломатії.

Один день, вирваний з графіку українських політиків, чиновників та експертів, дозволив мобілізувати політичну підтримку України в РЄ, повернути підтримку українських реформ до пріоритетів донорів і суттєво послабити російський наступ як на План дій, так і на українські позиції в Раді Європи загалом.

Принципово важливо, що захід був абсолютно декомунізований. В тому сенсі, що представники влади не виступали в стилі доповідей на партійних з’їздах про досягнення народного господарства під керівництвом мудрих вождів. Верифікаторами офіційної позиції Києва стали присутні українські експерти з недержавного сектора, яких ми також запросили до участі в заході.

Керівництво Ради Європи у виступах та представники держав-членів у розмовах позитивно відзначили вагомі досягнення України. Утім, говорили не лише про досягнення, а й про проблеми та подальші пріоритети. Звісно, нас при цьому закликали продовжувати зміни, особливо щодо боротьби з корупцією та децентралізації. 

Та загалом Рада Європи має всі підстави бути задоволеною, адже наживо переконалася, що реформи йдуть і результати є. Проблеми теж є, але українці готові про них говорити і працювати над ними.

Та одного "дня України" замало. Нам потрібні наступні дні, місяці і роки реформ, а Рада Європи готова і надалі підтримувати наші реформи (та й не лише вона).

"Втома від України" є міфом. Та він перетвориться на реальність, якщо Україна зупиниться. 

Всі зовнішні дипломатичні зусилля будуть марними, якщо всередині нашої країни настане "втома від реформ". Особливо якщо почнуться "реформи реформ", які повертатимуть Україну в минуле. 

"Зазвичай ми міркуємо: склянка є наполовину порожньою чи наполовину повною? Але коли я бачу результати України за останні два з половиною роки, то можу сказати, що склянка більш ніж наполовину повна", - ці слова посла однієї з впливових європейських держав, сказані нещодавно під час обговорення стану реалізації Плану дій, відображають реальність.

Звісно, навіть наполовину повна склянка не задовольняє наших очікувань. Утім, ми вже маємо повне право пишатися отриманими результатами, але все ще не маємо права зупинятися на досягнутому.

Зупинка на будь-якій з ділянок війни за реформи означатиме поразку в усій війні. 

З одного боку, з нашим обмеженим людським, інституційним і фінансовим потенціалом нам не позаздриш, а з іншого – це дуже мотивує, коли у тебе немає іншого вибору, окрім перемоги.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора