Перший шок в Україні від обрання президентом США Дональда Трампа вже минув. Настав час зважено проаналізувати ситуацію та зрозуміти, якими мають бути дії нашої держави у нових зовнішньополітичних реаліях.

Трамп – великий та жахливий – виглядає на перший погляд малоприйнятною кандидатурою для співпраці з Україною.

Цей підхід був сформований, серед іншого, завдяки позиції американських медіа, для багатьох з яких підтримка кандидата від республіканців була моветоном. Відповідно у масі своїй відреагувало експертне та політичне середовище, в якому одиниці прогнозували перемогу Трампа, зокрема, політичний експерт Сергій Постоловський.

Проте варто визнати інший факт: команда кандидата республіканців провела ефективну виборчу кампанію в стилістиці "гонки за лідером", зумівши мобілізувати власного виборця. Дійсно, часом заявами на грані фолу.

Ілюзії стосовно україноцентричності Гілларі Клінтон на сьогодні лишилися в минулому, і вони не підлягають реанімації.

Якщо Україні і варто педалювати якісь аспекти американської зовнішньої політики на поточному етапі, то хіба що консенсус між демократами та республіканцями стосовно підтримки нашої держави.

Республіканці, що отримали президентську посаду та зберегли контроль над обома палатами Конгресу, виглядають більш послідовними у цьому питанні, проте і більш вимогливими як до українського керівництва, так до і численних представників третього сектора.

Адміністрації Трампа буде потрібен конкретний результат на українському напрямі, проте це не означає публічних вибачень стосовно недотримання положень Будапештського меморандуму його гарантами або швидкого приєднання Вашингтона до "нормандського квартету".

Тому офіційному Києву варто шукати нові підходи до формування порядку денного двосторонніх відносин з огляду на нинішній стан справ у них.

Оскільки для Дональда Трампа зовнішня політика виглядає другорядною ("робити Америку великою" він має намір здебільшого у внутрішній політиці), а зменшувати зовнішньополітичну вагу США він намірів не має, другорядні питання будуть делеговані. Українське – серед них.

Логічно припустити, що куратором українського питання знову стане віце-президент. Цього разу – це колишній губернатор Індіани Майк Пенс, політик, який назвав під час дебатів кандидатів у віце-президенти Володимира Путіна "маленьким та агресивним".

Абсолютизувати цей емоційний вислів, спрямований насамперед на критику зовнішньої політики адміністрації  Обами, не варто. Проте варто зрозуміти, що

український напрям для адміністрації Трампа буде другорядним, хіба що на Донбасі відбудеться серйозне збройне загострення.

У Кремлі, до речі, це добре розуміють, тому зосередилися на зусиллях з внутрішньої дестабілізації у нашій країні.

Важливе значення має фігура нового державного секретаря США.

Найменш прийнятною для України видається фігура екс-представника Штатів у ООН Джона Болтона, тоді як колишній голова Палати представників Ньют Гінгріч та сенатор Боб Коркер є достатньо послідовними у своїх діях щодо підтримки України.

Вірогідно, Вікторію Нуланд в якості безпосереднього "човника" на пострадянському просторі змінить Пола Добрянськи, досвідчений дипломат, яка працювала заступницею державного секретаря у 2001–2009 роках.

Україні варто якнайшвидше, протягом пари місяців, позбавитися ілюзій стосовно власного місця у американській картині світу, яку буде створювати Дональд Трамп.

З огляду на наш потенціал сьогодні, варто боротися за реальні цілі: не стати розмінною монетою в російсько-американських відносинах, не дозволити Вашингтону забути про Україну як про свого партнера, намагатися стати цікавими для американських інвесторів.

І відповіді на ці виклики, як відомо, не за океаном, а в Україні. 

Автор: Євген Магда,

політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора