Як побудувати ефективну систему поводження з твердими побутовими відходами, щоб назавжди забути про звалища?

Намагаючись знайти відповідь на це запитання, Україна має перевагу перед Європейським Союзом.

Євросоюз, коли він починав свій шлях до вільного від сміття довкілля, не мав ні свого, ні чужого досвіду. Україна ж має можливість не повторювати чужих помилок і використати кілька простих прийомів, які дуже добре показали себе в ЄС.

Прийом перший – роздільний збір твердих побутових відходів має стати таким самим звичним для населення, як правила особистої гігієни. Без елементарних правил гігієни – чистити зуби, мити руки тощо – немає сенсу в системі охорони здоров'я.

Так само і без роздільного збору побутових відходів, більшу частину яких складає споживча упаковка, немає сенсу будувати ефективну систему поводження з твердими побутовими відходами.

ЄС ставить перед собою амбітне завдання – збирати до 2030 року роздільно практично всі тверді побутові відходи і використовувати їх знову в економічному циклі.

Прийом другий – відповідальність виробника за свій товар має поширюватися не тільки на його якість і безпеку, а й на упаковку.

Слід створити такі умови, щоб виробники та імпортери були зобов'язані забирати на переробку роздільно зібрану жителями упаковку. Для цього слід створювати організації розширеної відповідальності виробників (РВВ).

Саме організації РВВ, які субсидуються виробниками, мають вирішувати проблему збирання відходів упаковки. Річ у тім, що споживча упаковка не викликає інтересу на ринку, оскільки її збір у населення, сортування та доставка до місця переробки – дуже дорогий і неприбутковий процес.

Тому, щоб налагодити збір споживчої упаковки і її доставку на переробні підприємства, потрібні додаткові грошові ресурси. Сам на себе ринок збору споживчої упаковки не працює. Потрібні вкладення фінансів у цю справу, субсидування цього процесу.

Прийом третій – організації РВВ мають бути приватними і працювати на ринкових умовах.

В ЄС є лише дві країни – Угорщина і Хорватія, де створені державні організації, які збирають гроші від виробників і планують щось організовувати. Вони лише нещодавно почали працювати і важко сказати, чи закінчиться все це успішно.

Тому в Європейському Союзі домінуючою моделлю залишається організація розширеної відповідальності, яка не має стосунку до держави, створена приватним бізнесом і фінансується не за рахунок податків, а за внески виробників та імпортерів.

Прийом четвертий – слід зацікавити населення здійснювати роздільний збір відходів упаковки, використовуючи два механізми. Перший – фінансовий, другий – освітній.

Сутність фінансового механізму полягає в тому, що мешканці повинні розуміти, що за вивезення змішаних, нерозділених відходів вони будуть платити, а за вивіз роздільно зібраних – не будуть, оскільки заплатить організація РВВ. Але вважаю, що лише один цей стимул не працюватиме.

Слід апелювати до відповідальності й поширювати екологічні знання, як і знання про матеріали, з яких складається упаковка. Людина повинна чітко розбиратися у видах упаковки, щоб правильно сортувати побутові відходи. Всім комплексом комунікацій з населенням має опікуватися система РВВ.

Прийом п'ятий – важливо забезпечити участь усіх виробників і імпортерів в організаціях РВВ.

Для бізнесу не так вже й важливо, якою буде ціна за вирішення завдання роздільного збору та переробки відходів упаковки. Головне, щоб всі були рівні!

І відповідно – всі платили за своє членство в РВВ! Найгірша ситуація для бізнесу – та, коли хтось платить, а хтось – ні.

Тоді той, хто не платить, отримує перевагу в конкуренції, а того, хто чесно платить, це дискримінує. Нерівні умови для конкуренції неприпустимі для бізнесу.

Серед членів Євросоюзу є країни, де працює єдина організація РВВ. У цьому випадку немає проблем з контролем учасників ринку.

РВВ бачить, які продукти продаються в магазинах, і легко може простежити, чи є виробник або імпортер учасником єдиної в країні організації РВВ або ж поводиться як фрірайдер.

Але є також країни, де функціонує кілька організацій РВВ. Організації РВВ конкурують один з одним за клієнтів і не спілкуються між собою. Клієнт може говорити одному, що він клієнт іншого, і водночас не бути в РВВ взагалі.

У таких випадках потрібно, як показує практика, створювати зонтичну організацію – ще одного гравця на ринку послуг РВВ, який координуватиме всі організації РВВ, особливо на ринках великих країн. Створення зонтичної організації для РВВ – це шостий прийом.

Не можна ставити РВВ завдання збирати 100% упаковки, сподіватися на швидкі рецепти.

Як свідчить досвід ЄС, завжди знайдуться 10–15% людей, які ніколи не розділятимуть побутові відходи.

Невипадково Євросоюз ставить собі завдання досягти в майбутньому рівня переробки упаковки у 85%, але аж ніяк не 100%.

За 25 років зусиль, які роблять в ЄС, Німеччина досягла рівня 63% переробки твердих побутових відходів. Разом з тим, у деяких країнах, таких як Латвія, Румунія, Болгарія, переробка перебуває на такому ж рівні, як в Україні – тобто не дуже розвинена.

Наприклад, Латвія отримає додаткові 5 років, щоб досягти рівня у 85% переробки – для цієї країни граничним визначено не 2030 рік, як для інших країн, а 2035-й.

Таким чином, формула вільної від побутового сміття та звалищ країни виглядає так:

роздільний збір побутових відходів плюс розширена відповідальність виробника.

Все інше – нюанси.

Автор: Раймонд Маде,

виконавчий партнер
Європейського інституту економіки довкілля (EIEE), Австрія

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора