Шок. Саме це слово найкраще характеризує стан багатьох на ранок після виборів у США.

Всупереч більшості прогнозів і опитувань останніх тижнів, що віддавали Клінтон перевагу в найбільш непевних штатах, Трамп переміг у Північній Кароліні, Флориді, Айові, а потім і в Пенсильванії – штаті, який демократи вважали практично "своїм".

Після цих перемог дорога Трампа до Білого дому стала практично безперешкодною. Але навряд чи і після оголошення результатів нервозність в американському суспільстві знизиться.

Кампанія, яка може вважатися найгарячішою за останні десятиліття, стала початком величезних змін в американській системі, а також у світі.

Почати варто з позитиву – його не так багато. Вибори відбулися, побоювання, що внаслідок кібератак їхня легітимність буде поставлена під сумнів, виявилися марними.

Але перемога Трампа – дуже тривожний сигнал. Кандидат-республіканець виступив у ролі вірусу для американського суспільства – занадто багато хто його "підхопив".

Суспільство здалося перед його популізмом, замішаним на ксенофобії і хейтерстві, але таким прямолінійним і переконливим. Американців не зупинило, що всі висловлювання Трампа будувалися не за, а проти когось (національних меншин, жінок, іммігрантів) або чогось (НАТО, транснаціональної торгівлі, системи союзів США).

Навіть маючи на увазі, що його підтримує цілком конкретна частина населення – білі робітники – він жодного разу не назвав її, не позначив прямо.

Така налаштованість на деструкцію, помножена на самолюбування, бажання постійно шокувати публіку і підживлюватися від цього енергією, занадто явно вказує на певний вид політичного лідера. Такими були Муссоліні або Мугабе.

Сам факт появи Трампа на політичній сцені і те, що він зміг настільки далеко зайти в електоральній кампанії – свідчення величезної невідповідності очікувань електорату і прагнень політичного істеблішменту. А це, як відомо, передумова революційних зрушень.

Недарма Трамп і невдаха "праймеріз" у демократів Сандерс, протилежні майже у всьому, зійшлися в одному послання до виборців:

обирайте і далі "бушів" і "клінтонів" – і ви ніколи не вийдете із замкненого кола, де багаті стають ще багатшими, а робітники біднішають.

Звісно, пояснити перемогу Трампа економічними і соціальними проблемами, скандальністю кандидата і тому особливим інтересом з боку мас-медіа досить легко.

Але якщо подивитися на явище Трампа ширше, стає зрозуміло, що такі лідери бувають затребувані в історії з певною циклічністю.

Півстоліття тому, під час президентської кампанії, Джон Кеннеді зауважив: "На мені лежить велика відповідальність – я стою між Ніксоном і Білим домом".

Ту ж місію впродовж кампанії мала усвідомлювати і Гілларі Клінтон. Але, на відміну від тих подій, Білий дім, схоже, буде зданий.

Мабуть, вкотре настав їхній час: лідери з диктаторськими замашками з'явилися в таких різних країнах, як Росія, Туреччина, Угорщина, Польща. А лише тиждень тому Компартія Китаю проголосила Сі Цзіньпіна "стрижневим" лідером, поставивши його в один ряд з Мао Цзедуном і Ден Сяопіном.

Привабливість таких лідерів – в умінні стати виразниками популярних прагнень до політичного оновлення. Кожна їхня скандальна витівка, кожне порушене ними табу – підтвердження того, що вони не пошкодують існуючу систему.

Електорат Трампа – це ті ж незадоволені глобалізацією і нерівністю у розподілі доходів громадяни, що і в Європі. Між ними одна різниця:

у США основний гнів спрямований проти великого капіталу і корумпованих політиків, у Європі не менше дістається брюссельській бюрократії (досить згадати Brexit).

Ми зіткнулися з системним феноменом, і, до жаху багатьох, він буде реалізовуватися в країні з найбільшими політичними, військовими та технологічними ресурсами.

Перемога Трампа обіцяє багато суттєвих змін у політиці США.

З часів Другої світової війни дебати про зовнішню політику США велися в основному навколо того, як Штатам варто проводити свою політику лідерства – за допомогою просування лібералізму і демократії або ж більш рішуче, не відмовляючись від застосування сили, де це необхідно. Але чи варто це робити – не обговорювалося.

Вперше про ізоляціонізм активно почали говорити під час виборів у Конгрес у 2010 році, коли несподівано високу підтримку суспільства отримав Рух чаювання.

І ось тепер – Трамп, який неодноразово заявляв, що є ізоляціоністом. Боротися з тероризмом він вважає доцільним не десь за океаном, а безпосередньо біля кордонів США. З великих угод про вільну торгівлю він планує вийти, бо вони не є вигідними для США.

Якщо Трамп почне втілювати все те, що він наговорив по зовнішній політиці, не можна виключати розвиток досить катастрофічного сценарію. Так, загальне обмеження залучення США в міжнародні справи створить вакуум, який миттєво буде заповнений іншими – Росією, Китаєм, Іраном.

Незважаючи на гасло "Зробимо Америку великою знову", складається враження, що Трамп не до кінця розуміє справжні причини величі США.

Ще складніше питання – відносини Трампа з Росією.

Його висловлювання щодо перегляду американської позиції щодо анексії Криму та зобов'язання США в НАТО дуже співзвучні тому, чого вже два роки домагається Кремль.

Недарма в РФ розгорнулася така кампанія з підтримки республіканського кандидата, ніби його обирають в самій Росії. Трамп жодного разу не дозволив собі критикувати дії Росії щодо України, жодного разу не заїкнувся про можливе надання Києву допомоги в цьому питанні. Максимум – віддати вирішення української проблеми європейцям, а то й спробувати домовитися з Москвою.

Очевидно, що для України з Трампом-президентом шанси на сприятливий розвиток подій малі, як ніколи раніше.

8 листопада демократи також не змогли повернути собі більшість у Конгресі, де повністю оновлюється нижня палата, і на третину – Сенат. За інших обставин можна було б сказати, що всі ключові пости в країні тепер контролюються Республіканською партією. Але і тут все досить складно, бо не всі республіканці поділяють ідеї Трампа.

Багато членів партії пов'язані з транснаціональним бізнесом, їх цілком влаштовують аутсорсинг виробництва і використання дешевшої робочої сили за межами США. Тому вони протистоятимуть політиці "лялькування".

Вибори стали справжнім випробуванням для Америки. Клінтон не змогла запобігти приходу Трампа в Білий дім, і тепер США – майданчик для масштабного експерименту, як популізм відповідатиме на запити суспільства.

Враховуючи, що не за горами вибори лідерів Німеччини і Франції, це може стати дуже небезпечним прецедентом.  

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора