Історичний центр міста. Чому Україна неправильно платить за його реконструкцію

Знайомі кияни жартують, що якщо центр Києва не вдасться відреставрувати до "Євробачення", їм залишиться хіба що чекати на проведення нового чемпіонату Європи з футболу в Україні.

Звісно, це лише жарт, але він свідчить про те, як глибоко проникла ця проблема.

Враховуючи, що фінансувати такі роботи повинна місцева влада, в якої грошей немає хронічно, масштабна реставрація старих будівель в Україні проводиться, як правило, до значних подій – в таких випадках гроші на реконструкцію додатково виділяються з держбюджету.

А будь-яка робота, проведена за державні або муніципальні кошти, має цілий букет традиційних хвороб.

По-перше, це неефективне використання цих коштів. У більшості випадків реставрація обмежується фасадними роботами. А отже, не вирішує багатьох проблем.

Бюджетних коштів ніколи не буває досить, а якість робіт лишає бажати кращого.

Маючи обмежений бюджет на реставрацію, влада намагається пустити якомога більше пилу в очі. Саме тому робота обмежується лише підфарбовуванням фасадів. Досить згадати, як був "облагороджений" Київ напередодні Євро-2012. Одноманітне фарбування фасадів, однакові балкони...

А головне – всі роботи, проведені з історичними будівлями, виявилися такою ж формальністю. Минув рік, фарба облупилася, а всередині будівлі зовсім не відчули змін.

На подібну "хворобу" страждає і Львів. Ось де має бути європейський підхід, скажете ви! Але це не зовсім так.

Програма реставрації історичного центру "туристичної столиці" оплачує лише фасадні роботи. Так створюється гарна картинка для туристів, однак за цією ширмою ховається досить застаріла "начинка".

Чи можливо виправити ситуацію? Наприклад, збільшивши обсяги державної підтримки? Або активніше залучати західну допомогу?

Прихильники такого підходу обов'язково нагадають, що це не викинуті на вітер кошти, а інвестиції в туристичний потенціал. Знову ж таки, згадуються нескінченні нулі в бюджетах на Євро-2012, гроші на які виділялися протягом наступних кількох років.

Показовий приклад Грузії – країни, де ще нещодавно не шкодували грошей на реставрацію заради залучення туристів.

Часто результати цих робіт вражають. Однак лише доти, доки ви не звернете з базових туристичних маршрутів. Тоді ви й побачите жахливі будинки, які десятиліттями не бачили ремонту.

Може, проблема в тому, що місто не в змозі вирішити це питання? Принаймні – вирішити самостійно.

Можливо, варто спочатку відповісти, кому потрібна ця реконструкція? Місту – звісно, так. Саме тому місто має продовжувати це фінансувати.

Однак така реконструкція ще більше потрібна і мешканцям цих будинків.

А у нас створюється парадокс – ми всіма силами закликаємо українських громадян бути відповідальними і брати в свої руки долю власних будинків. Створювати ОСББ, шукати керуючі компанії, іншими словами – відмовлятися від радянської моделі взаємовідносин з жеками.

Однак це стосується лише звичайних, "неісторичних" будинків.

А якщо вам пощастило/не пощастило жити в історичному будинку, то його стан, як і раніше – це турботи лише "високого начальства". Чи не здається це абсурдним?

Закони економіки однакові для всіх, і якісна реставрація історичного будинку різко підвищує вартість квартир у ньому. Але платити за це має місто (читай – всі його жителі), а отримувати вигоду – лише окремі його мешканці.

Ця проблема зовсім не унікальна. З нею так чи інакше стикалися більшість європейських країн.

І були змушені шукати шляхи виходу з неї, які влаштовують і місто, і мешканців.

Наприклад, виходом із цієї ситуації можуть стати податкові кредити – провівши реставрацію будинку, мешканці отримують від держави багаторічні знижки зі сплати податку на нерухомість. Ця модель успішно діє в Німеччині.

Або ж існує модель пайового фінансування – як в Італії. Частину витрат бере на себе держава, а іншу мають оплачувати мешканці. Держава може надавати їм пільгові кредити на такі цілі, але звільнитися від необхідності платити за ремонт свого будинку неможливо.

Чи можна застосовувати такі моделі в Україні? Думаю, що цілком.

Зрештою, такий взаємний контроль, як в ЄС, дозволяє підвищити ефективність інвестицій в реставрацію.

З одного боку, мешканці, самостійно сплачуючи частину витрат на реконструкцію, пильно стежитимуть за якістю робіт. Тут ситуація нічим не відрізняється від реконструкції звичайних будинків.

З іншого – компенсація містом (державою) частини витрат дозволить ефективніше контролювати збереження історичного вигляду міста. І поступово історична забудова українських міст стане такою ж доглянутою, як в Європі.

Це особливо важливо у зв'язку з хворобливою пристрастю деяких наших співвітчизників до "гламурного стилю", що надає старовинним будинкам потворного вигляду.

Європейський підхід дає найкращий інструмент боротьби з такими девіаціями смаку.

Іншими словами: хочете державну підтримку ремонту – забудьте про "цар-балкони", явно невідповідні вікна і двері тощо.

Наостанок хотілося б сказати – Україна має туристичний потенціал, і не за горами ті часи, коли держава почне інвестиції в його розвиток.

Хотілося б, щоби ці кошти використовувалися ефективно, а не йшли на чергові "фасадні роботи". Як показує український досвід, така показуха ніколи ні до чого доброго не приводила.  

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора