Не все так очевидно: дві стратегії США з новим держсекретарем i Трампом

Що означає кандидатура майбутнього держсекретаря США?

Отже, Дональд Трамп оголосив, що визначився з кандидатурою на посаду державного секретаря США.

Ним став голова американського нафтогазового гіганта Exxon Mobil Рекс Тіллерсон. (Детальніше про нього - в публікації ЄП "Противник санкцій і жертва анексії Криму: кандидат Трампа на держсекретаря")

Втім, наслідки призначення Тіллерсона, якщо воно відбудеться, не настільки однозначні.

Фігура претендента на пост "дипломата №1" суперечлива з багатьох сторін.

Як і Трамп, Тіллерсон не має будь-якого досвіду державної служби, в тому числі дипломатичної. Це робить його з одного боку "дзеркальним" відображенням самого Трампа, здатним мислити з президентом на одній хвилі бізнес-інтересів.

Але Тіллерсон не просто бізнесмен, він займався одним з найбільш "геополітичних" видів бізнесу - енергетикою. Це не може не позначатися на його поглядах на стратегічну важливість відносин США з тією чи іншою країною.

А враховуючи те, що його компанія є найбільшим гравцем галузi, цiлком можна говорити про конфлікт інтересів.

З іншого боку, він, як і Трамп, людина поза системою, а отже, не пов'язаний кон'юнктурними зобов'язаннями, які супроводжують процес вибору кандидата на таку високу посаду.

Примітний коментар Трампа щодо Тіллерсона в Twitter - йому, мовляв, як главі великого бізнесу не звикати до спілкування зі світовими лідерами.

Але тут вже залежить вiд того, що розуміти під "спілкуванням"...

Тим більше - з огляду на зовнішньополітичні обіцянки нового президента.

Ще нещодавно Трамп обіцяв прикрити наймасштабніші в історії міжнародні проекти щодо вільної торгівлi, переглянути обов'язки і ролі всередині НАТО, а також відносини США з союзниками і ключовими країнами. Налаштованість швидше на конфронтацію, ніж на спілкування.

Але допускаючи такi широкi зміни, Трамп все ж розуміє (а якщо нi, то йому підкажуть), що кількість ворогів має бути обмеженою, а справжніх - взагалі не більше одного.

І тут вимальовується два сценарії, досить приблизних з огляду на те, що нинi - початкова стадія їх формування. Проте Україні варто думати про них уже зараз.

Перший шлях - протистояння Вашингтона і Пекіна.

Нещодавня телефонна розмова Трампа з президентом Тайваню, всупереч тривалiй політиці визнання "єдиного Китаю", може бути передвісником наміченої конфронтації з КНР.

У США існують значні бізнесові кола, які в цьому зацікавлені, і саме до них апелював Трамп у своїй виборчій кампанії.

В цьому випадку Трамп буде зацікавлений у щонайменше нейтралітетi Росії та Індії. А це в свою чергу означає, що на російському треку Трамп буде здатний піти на системний компроміс, запропонувавши Москві те, що не є для нього пріоритетним.

На жаль, до цього списку майже напевно потрапляє Україна.

Формально США точно не підуть на визнання Криму російським - так само, як формально не були визнані балтійські країни в складі СРСР. Може, американці навіть збережуть власні санкції.

Але при цьому: не вимагатимуть єдності в політицi санкцій від європейських союзників, не виступатимуть гарантом стримування Росії, скоротять фінансову допомогу Україні, в тому числі в рамках МВФ. Причому, для збереження іміджу, рівень військової допомоги Україні може зберегтися на нинішньому рівні.

Так Трамп почасти примирить Конгрес зі своєю політикою, не особливо нервуючи Росію.

Для України це - найбiльш програшний варіант.

В такому випадку нова американська адміністрація залишить нашу країну фактично сам на сам з агресором, що переважає нас з військової точки зору і за фінансовими можливостями.

Вибір держсекретарем Рекса Тіллерсона, який перебуває у близьких стосунках не тільки з російськими політиками, а й з низкою політичних і бізнесових важковаговиків в Південно-Східній Азії, в цьому випадку настільки зрозумілий і прямолінійний у своїй логіці, що здається навіть занадто очевидним.

Але, як відомо, очевидне - не завжди правильне.

Тому напрошується протилежний варіант - що Трамп-президент в принципі не планує виконувати те, що обіцяв Трамп-кандидат.

Лінія адміністрації Обами на ізоляцію Росії буде змінена на лінію відкидання її з позицій на всьому пострадянському просторі. Швидше за все, шляхом розблокування конфліктів.

У цьому випадку ключова роль у формуванні та проведенні зовнішньої політики буде відведена Пентагону.

Таке вже траплялося при президентах Ейзенхауері, Ніксоні й під час першої адміністрації Рейгана.

Держдепартамент буде на других ролях, але вибір кандидатури тут теж має свій сенс.

Тіллерсон - не дипломат і не політик, "вторинність" не вдарить по його самолюбству.

У такому випадку його вибір може означати, що у команди Трампа є сценарій, в якому США гратимуть не проти Росії, а проти Путіна.

Тоді Тіллерсон може стати ключовою контактною фігурою з "наступниками".

У світлі останніх подій не можна також виключати гіпотетичну, хай і не дуже високу ймовірність, що Трамп президентом і не стане. Цей сценарій зараз повністю в руках спецслужб США, оскільки безпосередньо пов'язаний з питанням впливу Росії на американські вибори. В цьому випадку можна буде говорити про масштабну політичну кризу в самих США, і її результат змусить переглянути багато сьогоднішніх припущень. 

Автор: Юлія Курнишова,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора