Минулого тижня в Південній Кореї було проведено процедуру імпічменту президента країни, Пак Кин Хє.

"Найвпливовішу жінку Азії" 2013 і 2014 років (за версією Forbes) звинуватили в перевищенні службових повноважень.

Звинувачення стосуються її зв'язку з Чхве Сун Сіль, дочкою лідера Церкви Вічного Життя, релігійної групи культистського штибу. Остання, як повідомляється, незаконно отримала доступ до секретної документації і мала значний вплив на ухвалення рішень державного масштабу, таких як призначення міністрів.

Крім того, Чхве Сун Сіль використовувала свій вплив в особистих корупційних інтересах, за що зараз перебуває під слідством.

За результатами таємного парламентського голосування імпічмент підтримали 234 з 300 депутатів.

Це означає, що разом з опозицією за відсторонення президента від посади проголосувала і частина правлячої партії "Сенурі", представником якої Пак Кин Хє була до обрання на посаду президента.

Не виключено, що у зв'язку зі зміною глави держави в Південній Кореї відбудуться й помітні політичні зміни – зокрема, у зовнішній політиці цієї держави, члена "великої двадцятки".

Дочка президента

Пак Кин Хє – дочка багаторічного президента Південної Кореї Пак Чон Хі, який 1961 року прийшов до влади в країні шляхом військового перевороту, а в 1963-му формально став главою держави. Саме за його правління корейська економіка перетворилася на індустріалізованого, експортно-орієнтованого "азійського тигра".

Це був жорсткий авторитарний лідер, який, однак, заклав основи добробуту південнокорейської держави, збільшивши за 18 років свого фактичного правління показник ВВП на душу населення в країні вдвадцятеро (!).

Однак при цьому його надмірна авторитарність викликала неприйняття не тільки у населення, а й у еліт. Пак Чон Хі пережив кілька замахів на своє життя і, врешті-решт, був убитий в 1979 році особисто головою Національної служби розвідки.

У 1998 році його дочка Пак Кин Хє стає кандидатом у депутати від одного з виборчих округів, представляючи Партію великої країни – спадкоємицю правлячої партії часів свого батька. Вона перемагає і відтоді ще чотири рази стає депутатом, останній раз – у квітні 2012 року. А в грудні того ж року Пак Кин Хє – з відривом лише у кілька відсотків від опозиційного кандидата – перемагає на президентських виборах, втрачаючи таким чином мандат.

Дуже ймовірно, що її походження вплинуло на політичні успіхи, враховуючи, що в 2015 році 44% південнокорейців назвали її батька найкращим президентом в історії країни.

Чим запам'яталася Пак Кин Хє

Пак Кин Хє – послідовна прихильниця ринкової економіки.

До влади вона прийшла в ситуації, яка, за оцінками деяких експертів, характеризувалася помітною соціальною нерівністю. Разом з тим, такі показники, як коефіцієнт Джині (ступінь розшарування суспільства за рівнем доходів) або співвідношення статків 10% найбагатших громадян до 10% найбідніших, у Південній Кореї у роки перед приходом Пак Кин Хє до влади не надто відрізнялися від показників західноєвропейських країн.

Розподіл доходів у Південній Кореї був помітно рівнішим, ніж, наприклад, у США. Безробіття серед молоді, яке називали однією з проблем Кореї, на 2012 рік становило 8,3% – приблизно на рівні Німеччини того часу.

В такій ситуації не дивно, що Пак Кин Хє, представниця консервативної партії "Сенурі" (саме таку назву з 2012 року має колишня Партія великої країни), вважала головним своїм завданням забезпечити зростання економіки і, за рахунок цього, збільшення середнього класу.

У нового лідера, як і у її батька-президента, були всі важелі для цього.

Міністрів у Південній Кореї призначає – фактично визначаючи тим самим економічну політику – саме президент.

Це їй частково вдалося – південнокорейська економіка за її правління зростала в середньому на 2,78% на рік. Непоганий показник в період, коли світова економіка увійшла в період стагнації.

Водночас опозиція критикувала лідера за те, що доходи середнього класу зростали вдвічі повільніше, ніж вищого, тоді як середні витрати на житло збільшилися. Крім того, восени минулого року в країні пройшли багатотисячні протести проти законодавчих нововведень, що дозволяють, зокрема, компаніям з легше звільняти співробітників. Нарешті, Пак Кин Хє звинувачували у маніпуляціях з допомогою спецслужб в ході виборчої кампанії–2012 та в цензурі після аварії пасажирського судна "Севоль" у 2014 році.

У зовнішній політиці Пак Кин Хє була однозначним та досить надійним союзником Сполучених Штатів у регіоні.

Крім того, вона займає більш жорстку позицію щодо Північної Кореї, ніж представники найбільшої опозиційної Демократичної партії, які вважають, зокрема, що необхідно відновити програму безумовної економічної допомоги північнокорейському народу.

Нарешті, щодо Китаю Пак Кин Хє – прихильниця раціональної, але досить обережної політики співробітництва.

Водночас вважається, що Китай незадоволений жорсткими заявами Пак Кин Хє, що стосуються режиму в Північній Кореї, і її промовами про майбутнє возз'єднання країни, розділеної після Другої світової.

Проти кого дружитиме Корея?

Економічні досягнення не врятували Пак Кин Хє, коли почався скандал.

Після того, як стало відомо про корупційні відносини президента з Чхве Сун Сіль, в Кореї неодноразово проходили масштабні акції протесту проти чинного режиму, що як мінімум двічі (у листопаді) збирали більше мільйона чоловік. Хоча Пак Кин Хє спробувала спрямувати гнів натовпу в інший бік, звільнивши кількох міністрів, її рейтинг підтримки, згідно з опитуваннями, впав до 17,5%.

В результаті імпічменту повноваження президента були припинені; у разі, якщо імпічмент буде затверджений Конституційним судом республіки, в країні відбудуться дострокові президентські вибори. Поки ж виконуючим обов'язки президента став прем'єр-міністр Хван Кьоан.

На думку аналітиків New York Times, досить імовірно, що на майбутніх президентських виборах (а в те, що чинний лідер буде виправдана, небагато хто вірить, та й в будь-якому разі чергові президентські вибори в країні мають відбутися в наступному році),

номінантом від правлячої партії "Сенурі" стане лідер, налаштований більш м'яко щодо Китаю.

Експерти пов'язують це, зокрема, з приходом Дональда Трампа до влади у США і майбутніми масштабними змінами у зовнішній політиці Вашингтона; зокрема, з невизначеністю, наскільки жорсткою буде позиція Штатів щодо Північної Кореї.

Але так чи інакше, вже судячи з перших кроків Трампа – на кшталт демонстративної офіційної телефонної розмови з лідером Тайваню, всупереч багаторічній "політиці єдиного Китаю" – очевидно, що на китайському напрямку його політика буде більш жорсткою.

Південна Корея, у свою чергу, не може дозволити собі конфліктувати зі своїм торговельним партнером №1 через геополітичні плани Вашингтона.

Про це напевно говоритиме Демократична партія, яка стабільно займає відносно прокитайські позиції; але й "Сенурі" не зможе продовжувати настільки однозначно проамериканську політику, оскільки при Трампі це майже напевно означатиме різке підвищення напруги у відносинах з Китаєм.

Пан Гі-Мун як альтернатива

До скандалу очікувалося, що "Сенурі" зробить своїм кандидатом колишнього міністра закордонних справ країни, а нині генсека ООН Пан Гі-Муна, який залишить посаду наприкінці цього року.

Але зараз, якщо колишній глава ООН захоче взяти участь у майбутніх виборах, йому невигідно було б пов'язувати себе з "Сенурі" – це визнають і представники внутріпартійної опозиції, критично налаштованої до колишнього президента. Листопадові опитування показують, що як кандидат від "Сенурі" він поступився б кожному з можливих кандидатів від Демократичної партії.

Тому, можливо, Пан Гі-Мун, який перебуває в непоганих відносинах з Китаєм, вирішить піти на вибори як незалежний кандидат, скориставшись падінням підтримки правлячої партії. Його платформа ще невідома; але він зарекомендував себе як неконфліктний політик.

Досить імовірним зараз видається і варіант, за якого на виборах 2017 року переможе представник Демократичної партії.

Останні парламентські вибори проходили цього року, і дострокових виборів не очікується; тому президенту від демократів доведеться працювати з парламентською більшістю "Сенурі". Хоча прем'єр в Кореї не відіграє ключової ролі, главою виконавчої гілки влади є президент.

Демократична партія – навіть після того, як влітку цього року лібералізувала свої економічні позиції під впливом стабільного економічного зростання країни, – виступає за збільшення фінансування соціальної сфери та зростання податків.

Згідно з нещодавнім опитуванням, шість із десяти представників корейського середнього класу почуваються бідними. А 15% корейців об'єктивно, відповідно до рівня доходів, належать до нижчого класу. Тому чимало виборців будуть готові проголосувати за кандидата, який обіцяє перерозподіл бюджету на їхню користь.

Не виключено, що подібну риторику використовуватиме і Пан Гі-Мун; досвід роботи в ООН може допомогти йому в саморепрезентації як кандидата, готового зайнятися проблемами бідних.

У такій ситуації – враховуючи, що при Трампі бути проамериканським президентом Південної Кореї і зберігати добрі стосунки з головним економічним партнером буде значно складніше, ніж раніше, – навряд чи хтось із серйозних кандидатів зможе собі дозволити зайняти однозначно проамериканську позицію.

Це розуміють і в "Сенурі", і в Демократичній партії; це розуміє і Пан Гі-Мун. Тому зовнішня політика Південної Кореї з 2017 року в будь-якому разі буде, швидше за все, дещо більш прокитайська – питання лише в тому, наскільки саме.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора