Перемога на президентських виборах в США Дональда Трампа, що викликала справжнісінький шок в усьому світі, не була випадковістю або непередбачуваним збігом обставин. Вона стала закономірністю певної суми факторів, які вже декілька років поспіль живуть у самому серці західної демократії.

Ліберальний Захід, котрий назавжди запам’ятав слова Робесп’єра, що усі люди – брати, свого часу не віддав належного правим, суто націоналістичним силам, які сьогодні мають усі шанси формувати нову Європу та нову Америку.

Приблизно так трапилося у Німеччині на початку 1930-х років, коли ніхто з серйозних політиків та бізнесменів не розглядав особу Адольфа Гітлера на посаду канцлера, проте активно грали з ним. Політична та стратегічна короткозорість Заходу тоді коштувала людству не менше 54 мільйонів загиблими та 90 мільйонів пораненими.

Погодьтеся, занадто дорога ціна, аби сьогодні не розуміти наслідків ймовірної зміни влади у країнах Європи.

Здавалося, що уроки Другої світової війни назавжди запам’яталися людству, аби їх більше ніколи і за жодних обставин не повторювати. Проте минуло 70 років після тієї страшної війни, і Захід знову зіткнувся з подібною проблемою.

Серед країн ЄС та у США все більшої популярності набирають політики та партії, які не звикли сповідувати політичну коректність, визнавати рівність незалежно від країни народження та походження людини, жити згідно із засадам демократії та поваги одне до одного.

Вони прагнуть зруйнувати регіональні структури на кшталт Європейського Союзу, закрити кордони власних національних держав, відновити повноцінні відносини с Росією, вести війну проти мусульман, жорстко протидіяти біженцям, чітко дотримуватися традиційних для них цінностей.

Спочатку Brexit увірвався злим, несподіваним політичним вихором, відправивши у відставку британський уряд Девіда Кемерона. А вже за декілька днів після перемоги Трампа багаторічний лідер Партії незалежності Великої Британії, людина, чиєю метою був вихід Британії з ЄС, Найджел Фарадж фотографується з ним у золотому ліфті.

До речі, саме через Фараджа багато хто з лондонського Вайт-холла намагатиметься налагодити зв’язок з новою адміністрацією у Вашингтоні. 

Так у чому ж успіх ультраправих, які вже наступного року обіцяють узяти гору в багатьох країнах?

Аналізуючи передвиборну програму Трампа, доходимо висновку, що він виграв виключно завдяки вмінню говорити те, що хоче чути його виборець. Дональд Трамп пообіцяв зменшити податки, вигнати з Америки нелегальних іммігрантів, повернути до США американські компанії, аби вони давали роботу американцям.

На тлі відсутності впевненості щодо успіху, руху соціальною драбиною, злості, породженої почуттям несправедливості, яка, на думку людей, є результатом неправильної політики влади, спрямованої на усіх, а не на своїх, подібна риторика сприймається як своя, рідна.

Нові ультраправі говорять саме про своїх, обіцяючи покарати чужих. І це об’єднує, вселяє віру, обіцяє шлях змін та виходу з глухого кута, куди Європу та Америку привела "м’яка демократія". 

Успіх Трампа та йому подібних у Європі полягає в тому, що їхній популізм базується на раціональних аргументах та прагматизмі.

Ліберальна демократія розбещує. Вона втомлює. Людям не вистачає зрозумілості. Політика "експорту демократії" зіграла злий жарт з Демократичною партією США. Вона розлютила "білого американця".

Теорія "відкритих кордонів" стала путівкою на політичний олімп для багатьох ультраправих в Європі, котрі ніколи б не дісталися тих вершин, якби не помилки демократії.

"Білий націоналізм", "трампізм", "плем’я Трампа" – нові терміни, що визначатимуть політичну течію, яка сміливо крокує Заходом.

Проблема ліберальної демократії, точніше сказати – проблема громадян країн, в яких діє цей вид політичного режиму, полягає в тому, що люди соромляться її критикувати.

Почуття страху, невпевненості, усвідомлення, що демократія не працює так, як має працювати – все це присутнє, але щоби визнати наявність помилок та необхідність корегування курсу, бракує волі.

Взяти, до прикладу, ситуацію з біженцями. Зрозумівши, що атаки на Сирію даватимуть дивіденди у формі нелегальних людських хвиль до країн ЄС, Путін використав свої літаки, аби Європа захлиналася у потоках неконтрольованих та безправних людей.

Сирія сьогодні – це яскравий приклад дії "ефекту метелика", коли подія в одній частині світу має свої безпосередні наслідки в іншій. Для Путіна війна у Сирії має значення ще як елемент гібридної агресії проти Європи, здатний радикально змінити політичний ландшафт країн-членів Європейського Союзу.

Описуючи сучасну Європу, Пітер Фостер у своїй статті для британського видання The Telegraph ще у травні 2016 року сказав про причини успіху правих сил в різних країнах ЄС.

Так, Фостер говорить про "токсичне поєднання найбільш тривалого періоду економічного застою і найгіршої кризи з біженцями після закінчення Другої світової війни" як шлях радикальних популістів до влади.

А вже 17 листопада Джо Стерлінг пише для CNN про "білий націоналізм", і представники цієї досить небезпечної течії мають небезпідставні надії щодо прихильності сорок п’ятого президента Америки до їхніх бажань та вимог.

Інакше і бути не може, адже головний стратег Трампа Стівен Баннон – один з них, з тих говірких та кмітливих, що сповідують націоналістичний ізоляціонізм і можуть рішуче втілювати його в життя, тим паче, в разі отримання однієї з ключових посад у Білому домі. 

Слабкі лідери ризикують породити сильних диктаторів. Сьогодні це твердження актуальне як ніколи.

Воно окреслює майбутні європейські тренди, які вже досить скоро обіцяють стати дійсністю.

Так, вже 4 грудня в Італії відбудеться референдум щодо конституційної реформи, метою якої є посилення виконавчої гілки влади. З високою ймовірністю чинний прем’єр-міністр Італії Маттео Ренці програє цей референдум.

Це, в свою чергу, створить загрозу подальшої участі Італії у європейському валютному союзі, а також може позбавити Ренці влади. Його ж імовірні наступники будуть менш зацікавлені у існуванні Європейського Союзу та подальшому перебуванні Італії в ЄС.

Навесні наступного року Франція обиратиме нового президента. Зважаючи на слабкість Олланда, а також відверте незадоволення французів його політикою, не можна виключати ймовірності, що одним з основних фаворитів президентської кампанії стане Марін Ле Пен, яка називає себе "мадам Фрекзит".

Варто звернути увагу і на колишнього прем’єр-міністра Франції Франсуа Фійона, котрий також з високою ймовірністю може стати наступним французьким президентом. І висновок тут один: хто б не став наступним президентом Франції, існує ризик, що ця особа кардинально змінить політику своєї держави щодо Росії.

Окрім Італії та Франції, у 2017 році відбудуться парламентські вибори у Нідерландах, Німеччині та Румунії.

Австрія обиратиме нового президента і ультраправа Партія свободи має усі шанси їх виграти, а Норберт Гофер може стати новим президентом Австрії. Восени наступного року вибори очікують і на Країну Басків, яка не припиняє вимагати від Іспанії більшої автономії та коштів.

Угорщина проведе референдум з питання прийому біженців, на чому однозначно зіграє лідер партії "Йоббік" Габор Вона. Регіональні вибори у Чехії може виграти політична сила міністра фінансів Андрея Бабиша "Акція незадоволених громадян".

Постає важливе питання: чи готова Україна до такої нової європейської дійсності?

Чи робить українська влада щось, аби нівелювати потенційні ризики для нашої держави? Чи існує альтернативний сценарій державної політики з огляду на те, що наступного року в Європі до влади можуть прийти люди, які будуть більш привітні до Росії, аніж до України?

Адже перемога Дональда Трампа чітко засвідчила відсутність стратегічного мислення у тих чиновників, які відповідають за зовнішню та внутрішню політику України.

Хотілося б, аби у нас при владі були люди, здатні вибудовувати відносини з політиками різних ідеологічних течій.

Щоб на майбутнє не довелося видаляти свої негативні пости з соціальних мереж щодо тих політиків, яких наші "державники" ще вчора називали клоунами, а вже сьогодні ці "клоуни" вирішують майбутнє нової західної цивілізації.

Автор: Сергій Постоловський,

письменник, кандидат політологічних наук

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора