Після референдуму в Італії прем’єр-міністр Маттео Ренці оголосив про відставку. Суспільство не сприйняло запропонований ним план реформування політичного устрою задля підвищення конкурентоспроможності країни.

За попередніми оцінками, проти висловилися майже 60% тих, хто взяв участь у голосуванні.

Можливо, сам план реформи від 41-річного очільника уряду не був достатньо амбітним. Нагадаю лише, що Італія зіткнулася із суттєвою стагнацією в економіці за останні вісім років. Тобто проблеми тягнуться ще від глобальної фінансової кризи 2008 року.

Реакція фінансового ринку на результати референдуму в Італії була очікувано негативною для євро. Єдина європейська валюта втратила понад 1% і вночі навіть певний час торгувалася на рівні 1,05 відносно долара. 

Важливо відзначити, що дохідність 10-річних державних облігацій Італії минулого тижня була біля 2% і знизилась у п’ятницю до 1,9% лише завдяки підтримці Європейського центрального банку. Незважаючи на це, такий рівень дохідності італійських облігацій є третім найгіршим результатом серед країн-членів єврозони після проблемних Греції та Португалії.

Головне на сьогодні питання – чи будуть в Італії дострокові парламентські вибори? Є шанс, що все ж ні. Принаймні економічна логіка до цього не підштовхує.

Причин для такого висновку достатньо.

Наразі в Італії тліє банківська криза, де головним питанням є докапіталізація на 5 млрд євро до кінця цього року третього за розміром банку країни. В цілому розмір непрацюючих кредитів по банківській системі країни складає 356 млрд євро (18% від валового розміру кредитів).

Вихід із цієї банківської кризи не є простим.

З одного боку, стан пасивів банків такий (домогосподарства мають не тільки депозити, досить поширеними є розміщення коштів у облігації банків), що за правилами ЄС для порятунку банків це вимагає конвертації облігацій у капітал.

Простою мовою, це майже напевно означає втрату заощаджень (шанс втрати наближується до 100% для найбільш проблемних банків). Облігації перейдуть у розряд пайової участі в капіталі банку, дохід за якими у вигляді дивідендів буде відкладено на кілька років, а їхня ринкова ціна буде з дисконтом до номіналу (адже банк є проблемним).

З іншого боку, уряд Італії може піти на порушення цього правила ЄС та врятувати проблемні банки та заощадження домогосподарств коштом держави. Але тут виникає інша проблема – державний борг, який і без того є істотним (наразі 133% від ВВП) і за такого сценарію зросте ще принаймні на кілька процентних пунктів.

Для уникнення боргової кризи як в Італії, так і в інших вразливих економіках ЄЦБ повинен буде проводити досить тривалу спеціальну програму з викупу державних облігацій Італії на ринку. Мета – не дати приватним інвесторам можливості спекулювати щодо спроможності уряду підтримувати такий стан речей із держборгом у валюті, яка є де-факто поза урядовим контролем. Адже для утримання ситуації під контролем будь-який

уряд Італії повинен буде дотримуватися політики первинного профіциту ще більш завзято, ніж раніше.

Це означатиме перехід до режиму бюджетної економії або фіскальної консолідації.

Це, знову ж, негативно позначатиметься на настроях виборців - адже скорочуватимуть багато послуг, що фінансуються урядом.

Отже, простих рішень у чинної влади Італії та ЄС немає.

Залишається високим ризик того, що виборці в ЄС - і не тільки в Італії - виказуватимуть своє невдоволення станом економіки на демократичних виборах. Навіть коли Ангела Меркель каже, що економіка її країни ніколи не була так довго у стабільному зростанні, не слід лишати поза увагою тривалі негативні настрої серед німців щодо Європейського центрального банку. Той змушений проводити політику ультранизьких відсоткових ставок у зоні євро.

Для єврозони є також ризик у разі, якщо опозиція в Італії сформує порядок денний із агресивнішими заходами щодо перезапуску економіки.

Деякі політики навіть кажуть про повернення до власної валюти, тобто відмову від євро.

"Італійські фабрики та середні й малі підприємства потерпають від проблем спільної валюти євро. Економіка стагнує через саморуйнівні правила ЄС з бюджетної економії", - заявив лідер опозиційної "Ліги Півночі" Маттео Сальвіні.

Водночас деякі економісти, зокрема Андерс Аслунд, заради виходу зі стагнації певних економік ЄС пропонують посилити акцент на дотримуванні політики з подальшої мінімізації ролі урядів в економіках.

Втім, на мою думку, таке протестне демократичне голосування, яке містило хоч і не явні, але елементи протесту проти євровалюти – сьогодні в Італії, а наступного року і у Франції – не обов’язково означатиме, що єдина європейська валюта девальвуватиме до паритету із доларом США.

Вона не є національною валютою якоїсь країни, тому її не слід розглядати виключно крізь призму якоїсь національної макроекономіки - як це роблять у випадку британського фунта, американського чи канадського долара.

Незважаючи на падіння євро після референдуму в Італії, не слід забувати, що він наразі є валютою для усіх країн-членів. У тому сенсі, що їхні активи та зобов'язання економічних суб'єктів номіновані у цій валюті.

Якщо дискусії про вихід із зони євро посилюватимуться, особливо у слабких країнах, інвестори найімовірніше розкладатимуть "картину" ЄС по різних країнах.

Вони виходитимуть із того, що економіка Німеччини має найбільший запас міцності (з точки зору фіскального балансу та зовнішнього балансу) не тільки у Євросоюзі, але і серед інших світових лідерів. Відповідно, попит на євроактиви саме із контрагентом з Німеччині збільшуватиметься. Це впливатиме на вартість держоблігацій цієї країни. Вона і далі зростатиме, а дохідність залишатиметься низькою, і навіть у мінусі.

А як підсумок – курс євро через це зростатиме.

Таким чином, зрівняння курсу євро і курсу долара (до паритету 1 євро = 1 долар США) є малоймовірним. 

Ці дві валюти знаходяться у досить істотних диспропорціях на сьогоднішній день. Долар зараз переоцінений, а євро – суттєво недооцінений, якщо брати до уваги ситуацію в країні-локомотиві ЄС, тобто в економіці Німеччини.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора