Президент Трамп уже приступив до виконання своїх передвиборних обіцянок.

Перша з них – відмова від участі в Транстихоокеанській партнерській угоді (Trans-Pacific Partnership).

Те, що могло бути реалізовано як найбільша зона вільної торгівлі, яка об'єднує 12 країн, що виробляють близько 40% світового валового внутрішнього продукту, вже "померло".

Угода має бути ратифікована до 2018 року як мінімум шістьма країнами, які контролюють 85% ВВП групи. Без США остання умова фізично не може бути виконана.

Разом з цим є і ті, хто почав йти цим шляхом раніше і звертати з нього не збирається. Немає підстав припускати, що першопрохідці – Нова Зеландія, Чилі, Сінгапур і Бруней відмовляться від угоди, яку уклали ще в 2006 році. Також ймовірно, що до них можуть приєднатися й інші.

Однак це угода без США вже не матиме такого глобального характеру.

Не можна виключати і те, що в Пекіні вже радісно потирають руки. Тепер вони головні в Тихоокеанському регіоні.

Впевненості Пекіну додає той факт, що вже незабаром почнуться наджорсткі переговори в рамках Північноатлантичної зони вільної торгівлі (NAFTA). А отже, учасникам цієї угоди буде не до амбіцій Китаю.

У них є справи і більш нагальні, і важливіші. Адже перегляд умов участі США в NAFTA – ще одна обіцянка Дональда Трампа.

Виконати цю обіцянку буде набагато складніше. Північноамериканський режим вільної торгівлі почав діяти в далекому 1994 році і вже давно сприймається як належне. Тому просто так взяти і скасувати ключову економічну угоду в Західній півкулі буде не просто важко, а практично неможливо.

Однак це навряд чи зупинить Дональда Трампа. На що він може розраховувати?

Риторика про перегляд NAFTA тісно пов'язана з риторикою повернення назад в США робочих місць у промисловому секторі. Але реалії такі, що з розвитком науково-технічного прогресу, за тих інвестицій, які США здійснюють у наукові дослідження і розробки (а тут вони – світові лідери), робочі місця все одно повернути не вдасться.

Повільне і поступове згасання кількості робочих місць в промисловості все одно триватиме. Це об'єктивні реалії, яких жодні додаткові нові "вводні" у стару угоду щодо NAFTA не змінять.

Все це не означає, що нова адміністрація в Білому домі не має тут поля для маневру. Воно є в досить великих межах.

На початку 1990-х років не було особливого сенсу обговорювати експорт-імпорт цифрових продуктів. Причина була банальна. Їх просто не існувало в таких обсягах, щоб звертати на них увагу.

Зараз часи змінилися. І те, що не мало сенсу раніше, нині вже давно його має. Ця частина повинна бути введена в договір.

Тут у США є серйозне поле і суттєві інтереси. Розвиток цифрових технологій, інтернету і глобальних знань дозволяє дуже багатьом мати свою компанію в одній точці Землі, а працівників – в іншій.

І навіть якщо Україна, де ринок аутсорсингу – один з найдинамічніших, відчувала це на своєму досвіді, то зрозуміло, що набагато відчутнішим це було в США.

Втім, це видається простим лише на словах.

Набагато складніше створити механізм, за рахунок якого бізнес можна буде "затягнути" назад в США і змусити набирати персонал всередині своєї власної країни.

Ще одне можливе поле для переговорів – це так звані "правила походження" товарів (rules of origin).

Їх суть зводиться до додаткового захисту, який прописаний для ринку NAFTA. Перевага безмитного провезення своїх товарів в рамках даної торгової угоди отримує лише той, хто виробляв початковий продукт в межах даної території.

Не можна на 90% виробити товар в Китаї, потім ввезти його в Мексику, додати ще 10%, а потім перевезти на ринок США і продати його там.

Внутрішній виробничий компонент відрізняється залежно від галузі, але в середньому знаходиться в межах близько 60%. Наприклад, для автомобільної промисловості, про яку так багато говорив під час своєї виборчої кампанії президент Трамп, цей рівень має бути не більше 62%.

Можливе поле для переговорів полягатиме в тому, що вимоги до місцевого контенту намагатимуться збільшити. Питання в тому, яким має бути збільшення даної вимоги і як це поверне робочі місця в США? Але, безумовно, це буде обговорюватися.

Ще одним полем для обговорення буде торгівля сервісами, в якій США займає провідну роль. Це "досягнення" спробують "зафіксувати" в оновленому договорі. Контури цієї "фіксації" досить розмиті, але США, найімовірніше, намагатимуться закріпити це новим регулюванням в галузі сервісів.

У будь-якому разі США – лідер у цій трійці країн учасників NAFTA. Сумарний обсяг економік Канади і Мексики – це лише близько $2,5 трильйонів доларів, тобто в 7 разів менше, ніж у США. Це дозволяє Вашингтону диктувати свої правила за "правом сили". Навіть якщо це вже не прийнято в демократичних суспільствах.

Говорячи про торгівлю, варто нагадати ще одну обіцянку Дональда Трампа – будівництво стіни з Мексикою. Відповідь на цю "ініціативу" з боку Мексики абсолютно очікувана: "вам треба – ви і будуйте".

Однак Трамп хоче змусити мексиканців заплатити за даний проект. Зробити це він обіцяє через введення імпортного тарифу!

Реалізація цієї обіцянки – повне руйнування зони вільної торгівлі в рамках NAFTA.

Втім, найімовірніше, ситуація не дійде до таких крайнощів. Швидше за все, поставлених цілей команда Трампа намагатиметься досягти більш "м'якими" способами.

Передвиборча риторика й інавгураційна промова Трампа були сповнені ідей про зниження податкового тягаря для американських підприємців.

Зовсім не складно розрахувати той рівень податкового навантаження, за якого підприємцю в США буде вигідніше розмістити своє виробництво в межах своєї власної країни, навіть попри додаткові витрати на робочу силу.

І нарешті, варто зазначити, які уроки несе новий курс США для малих країн, включно з Україною.

1. Навіть якщо економічний договір підписаний, але його окремі положення здаються неправильними, дискримінаційними або спірними, він може і має підлягати негайній ревізії.

У випадку з Україною це стосується частини положень угоди про ЗВТ з ЄС. У майбутньому це може торкнутися і угоди з Канадою. Це аж ніяк не означає, що успіх гарантований, але спробувати все ж можна.

2. Якщо буде відбуватися передислокація країн-постачальників, які раніше поставляли на ринок NAFTA і США, то це означає, що можуть відкритися нішеві позиції для інших невеликих гравців. Було б нерозумно не спробувати скористатися ситуацією.

3. Малі економіки навряд чи стануть законодавцями світових трендів, але це аж ніяк не означає, що треба опустити руки і нічого не робити, "пливучи за течією".

Цей тренд треба спробувати "прочитати", "почути" і "понюхати", щоб вписатися в нього ще на початковому етапі. А не потім, коли всі "ласі шматки" вже розтягнуть по "національних затишних норках".

І нарешті – найважливіше.

Помиляються ті, хто вважає, що можна замкнутися в межах своєї країни і не торгувати. Зірка світової торгівлі не зникла за обрієм.

Просто вона стала світити більш "прагматично".

Попереду – створення нових регіональних альянсів і союзів, що мають на меті поліпшити економічний стан.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора