Рим, березень 2017 року.

Уся європейська еліта відзначатиме ювілей Євросоюзу, створеного 60 років тому із підписанням Римського договору. Та неозброєним оком буде видно різницю зі святкуванням десять років назад.

Нині це – свято зі сльозами на очах. Глибока континентальна криза вразила ЄС. Brexit оголив добре відомі проблеми міграції, тероризму, популізму, розширення... Тому для лідерів ЄС "червона дата" може стати приводом зібратися і обдумати масштаби катастрофи, її корені та шанси на уникнення політичного дефолту.

Для декого червневий референдум у Великій Британії про вихід з ЄС мав вигляд егоїстичної втечі від відповідальності. Та чи могло бути інакше?

У 2008 році внесок Сполученого Королівства до бюджету ЄС становив 2,7 млрд фунтів. За рік він зріс до 3,8 млрд. У 2010-му – до 7,2 млрд. У 2011 році – 7, 5 млрд. У 2012-му – 8,5 млрд. У 2013-му – 11,3... За п'ять років витрати Британії на ЄС підскочили в чотири рази!

Багатообіцяюче розширення ЄС поволі зійшло нанівець. Утриманство з дотаціями, субсидіями, протекціонізмом визнано неефективним. За оцінкою Рут Річардсон, екс-міністра фінансів Нової Зеландії, "Європа просто вбиває свою економіку".

Рано чи пізно Лондон скористався би правом на вихід.

Сьогодні британський уряд наполягає на початку виходу з ЄС у березні. Не в останню чергу – в піку ювілею. 

Водночас Європа потребує термінового оновлення. Однак готуючи стратегію порятунку, у Брюсселі визнають – їй не вистачає політичної волі та віри в себе для перезапуску ЄС. Суспільство платить надвисоку ціну за відсутність глобального мислення у еліт.

15 вересня минулого року тодішній президент Європарламенту Мартін Шульц заявив, що Дональд Трамп стає проблемою для світу як безвідповідальна особа. А всього через два місяці Шульц щиро привітав з перемогою "прапороносця тривог мільйонів американців"...

"Ми вам нічого не винні"

Україна занадто ідеалізує Європу.

Будапештський меморандум не навчив українців розрізняти добрі наміри союзників та їх реальні можливості тримати слово і допомогти у складний час. Через це Україна знову видає бажане за дійсне і переконана, що її повинні захистити. Хіба може бути інакше?

На жаль, може. Як вважає екс-віце-президент США Джозеф Байден, до кінця року ЄС за наполяганням Італії, Німеччини чи Франції може скасувати або скоротити антиросійські санкції. Не через антипатію до України чи втому ЄС, а через небажання великого європейського бізнесу надалі терпіти мільярдні збитки і втрачену вигоду від політичних обмежень.

Неприємно визнавати, але одного разу союзники можуть звинуватити Київ у зриві мінських домовленостей, неефективності боротьби з корупцією, слабких економічних реформах.

І – залишити наодинці з Росією.

Санкції можуть бути спочатку послаблені, а потім скасовані на тлі потепління відносин з Росією у розв’язанні сирійської трагедії. Їх зняття означатиме, що Крим де-факто визнають російським. Як прогнозує впливова італійська Corriere dela Sera, це неминуче викличе розкол у ЄС і НАТО.

Утім, на словах ніхто не збирається кидати напризволяще, але епопея з безвізом красномовна.

У цьогорічній стратегії ЄС на стор. 50 Україну згадано лише одним словом – для осуду Росії. На сайті Могеріні після України тільки Афганістан. Попереду системні реформи, міграція, тероризм, оборона, кордони, США, Палестина, Іран, Куба, навіть Колумбія...

Натомість Київ вимагає дотримання обіцянок.

Як констатує міністр з питань агрополітики і продовольства Тарас Кутовий, "в Європі не люблять, коли з ними говорять мовою ультиматумів. Вони кажуть: рєбята, за великим рахунком, ми вам нічого не винні..."  

Розширення ЄС загальмовано. Євросоюз неспроможний більше приймати кандидатів. Та й за рахунок чого?   

Казус Пєтухова

Можливо, прихильнішими до України ставатимуть тоді, коли вона жертвуватиме своїми інтересами. Та в яких сферах треба поступитися – у самовбивчій згоді на вибори в АТО? Чи у проблемі з мігрантами?

Конфлікти на Близькому Сході завершаться нескоро. Після 70 років ера великої стабілізації в Європі добігає кінця.

Лише всередині Сирії нараховується до восьми мільйонів переміщених осіб. Ще чотири мільйони потенційних біженців – в таборах сусідніх країн. Ліван розмістив втікачів більше, ніж Німеччина. У Туреччині їх більше, ніж у ЄС разом. Проблема вимагає вирішення, а ЄС потрібні роки для удосконалення законів про надання притулку.

Позицію України першим озвучив Павло Клімкін. Глава МЗС не виключив, що в майбутньому доведеться "виявити солідарність".

Чи варто бути готовим приймати сирійських біженців?

Схожу ідею висловив згодом заступник міністра юстиції, що викликало шалений резонанс. Сергій Пєтухов пропонував сторгуватися з голландцями, допомігши з розселенням мігрантів.

Безхитрісна ідея – не без раціо. Щоб ЄС рахувався з тобою, треба стати потрібним і надавати йому унікальну послугу.

У Берліні вже готові до масових депортацій. У Німеччині, Франції, Греції демонтують табори біженців. Тому простіше депортувати нелегалів до умовно безпечних країн, де розгортати центри розміщення.

Час покаже, наскільки Україна зможе стати незамінною у боротьбі з тероризмом чи мігрантською кризою. Але сфери взаємовигідного партнерства існують.

Європа потерпає від кіберзлочинності: спроби зламати сервери ЄК зросли минулого році на 20%. Зі своїм IT-потенціалом Україна цілком могла б допомогти у зміцненні європейського цифрового простору.

Дрейф єврооптимістів до європесимізму?

Прогнози щодо наслідків санкцій можуть здаватися апокаліптичними чи некоректними. Але плани "Б" існують саме для того, щоб урахувати усі можливі сценарії.

Історією рухають суперечки і одностайність, логіка і випадковість. Людство знає чимало прикладів, коли егоїстичні інтереси переважали над благородними цінностями. Із кращими намірами національні еліти йшли на умиротворчі змови з одіозними диктаторами.

Тому варто не заплющувати очі на безпрецедентність нинішньої кризи в ЄС і не страждати на нарцисизм, вважаючи, що Україна перебуває в центрі європейського Всесвіту та за цих умов усі готові у критичний час відкласти купу пріоритетів заради неї.

Подолання кризи вимагає від Євросоюзу неймовірного обсягу сил та ідей.

Як приклад – домовлене рішення щодо утворення Оборонного союзу, до якого вже постає чимало запитань. Хто фінансуватиме таку структуру? Яку роль в такому разі відіграватиме НАТО у Європі? Як врахувати позицію критично налаштованих країн, що вбачають тут крок до федералізації ЄС зі зменшенням ролі держав?

Не менш складно оцінити терміни врегулювання проблем міграції чи боротьби з тероризмом.    

У цьому напруженні залишається мало вільного часу і ресурсів.

Цьогорічні вибори в деяких країнах ЄС можуть стати генеральними репетиціями до національних референдумів 2018 року на тему: який Євросоюз нам потрібен.

Британці цілком довели, що національні інтереси можуть бути поставлені понад усе.

Поки що підстав для особливо райдужних прогнозів немає. Співпраця з ЄС може зберегтися в існуючих межах, хіба що українці заплющать очі на скасування санкцій проти Росії.

Українська влада даремно ігнорує малоприємну перспективу. Принаймні, не обговорює публічно, як жити за умов плану "Б". Занадто покладається на "якось воно буде" і благодійність союзників. Порятунок потопаючих досі перебуває відомо у чиїх руках.

Автор: Василь Зоря,

журналіст-міжнародник,
для "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора