Минулого місяця, за півтора року після попереднього візиту, я знову відвідала Київ, зустрівшись не лише з представниками недержавного сектора та громадянського суспільства, а також з парламентарями, службовцями та студентами.

Це був дуже цікавий досвід. А за його результатами хотілося б розповісти декілька особистих висновків. 

Нинішнє обговорення відносин України та ЄС нагадало мені період, коли Чехія лише планувала вступати до ЄС. Як і перед українцями зараз, перед нами також постали фундаментальні питання, пов’язані з основами функціонування нашої держави.

Ми мали пройти через обов’язкові реформи адміністрації та законодавства, реформу судової системи, наприклад, щоб відповідати вимогам приєднання до ЄС.

Деякі вимоги здавалися нам трохи безглуздими, як от, наприклад, встановлена форма бананів.

Їх, зокрема, дуже критикували представники медіа під час відкритих дебатів про приєднання.

Але, незважаючи на цю часткову хвилю гніву та невдоволення, що Чехія повинна підпорядкуватися диктатурі Брюсселя, громадяни країни були твердо переконані, що ЄС - це місце, якому ми, як Європейська держава, належимо.

Цей факт був досить точно відображений на референдумі, коли три чверті виборців сказали "так" приєднанню до Європейського Союзу.

Якраз тут, на мій погляд, і є відмінність між минулим досвідом Чехії та Україною зараз. Одним з уроків, який я отримала в Києві, було гірке визнання, що загальне сприйняття ЄС в Україні не є однозначним та балансує між позитивним і негативним.

У порівнянні з тодішніми настроями у Чехії, відмінності у сприйнятті в Україні відчутні на різних рівнях.

Навіть українські "єврооптимісти" ставлять під питання вступ країни до Європейського Союзу.

По-перше, Чехія вступила до ЄС 15 років тому, після Оксамитової революції, все ще будучи сповненою оптимізму, маючи позаду перший успіх у вигляді вступу до НАТО.

По-друге, безсумнівно, коли ми вступили до ЄС в 2004 році, це був зовсім інший союз. Сьогодні Європа переживає чимало проблем у багатьох сферах, вона шукає рішення та відповіді на фундаментальні питання, пов’язані з майбутнім напрямком європейської інтеграції.

ЄС має справу зі складним розвитком ситуації у сусідньому регіоні, а також далеко за межами Шенгенської зони.

І по-третє, ЄС був для нас стратегічним партнером, якого ми потребували не лише для економічних інтересів та переваг, таких як вільний рух людей чи товарів, але також як гарантію безпеки та оборони.

Ось якраз у цій частині наші інтереси збігаються. Я можу сказати від себе, що ніколи не сумнівалася, що рішення приєднатися до ЄС було правильним і єдиним можливим у нашій ситуації. Переконана, що майбутня перспектива для України має бути такою ж.

Дійсно, нинішній підхід з боку ЄС, а також неоднозначні повідомлення, які надсилаються до Києва, не можуть не викликати занепокоєння.

Але, як показало рішення Ради Європи щодо незгоди Голландії з Угодою про асоціацію, а також рішення Європейського парламенту щодо лібералізації візового режиму, все може бути не так погано, як воно виглядає в процесі.

Ці два рішення демонструють доволі серйозний сигнал для України про те, що ЄС розраховує на неї і що вважає Україну цінним партнером для подальших дискусій. 

Відносини ЄС та України проходять через поступовий прогрес. Ми теж через це проходили. Можливо, це найскладніший період відносин України та Євросоюзу. 

Багато що ще потрібно зробити, багато "домашньої роботи" треба виконати українській стороні. Це непросто, але необхідно мати на увазі, що українці роблять це в першу чергу для себе. Не для ЄС чи решти світу. Це потрібно зробити для переваг України та її громадян.

За умов, коли в Україні розквітає корупція до рівня, коли про неї пишуть в газетах по всьому світу, коли не було проведено глибокої та всеосяжної реформи державної адміністрації, судової системи, освіти, системи охорони здоров’я, бажання України приєднатися до ЄС не буде підтверджено достатньою мірою.

Буде дуже шкода, і це буде втрачений шанс, якщо Україна повністю відмовиться від цього. Таке рішення буде гірким як для України, так і для ЄС.

Я б хотіла, щоб відбулося лише протилежне – щоб Україна рухалася ближче і ближче до ЄС. А для цього ми маємо пам’ятати, що дві сторони просто потрібні одна одній. 

Автор: Діта Харанзова,

депутат Європарламенту від Чехії (Альянс лібералів та демократів)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора