2 лютого 2017 року, після успішного голосування на підтримку Brexit у Палаті громад, уряд Великої Британії оприлюднив White Paper – генеральний план дій у зв'язку з виходом країни з ЄС (Brexit).

Британський уряд планує отримати остаточне схвалення парламенту та подати заяву про вихід з ЄС не пізніше березня 2017 року, що означатиме власне "вихід" до березня 2019 року.

Для багатьох бізнесменів з усього світу це означає, що до березня 2019 року Британія збереже нинішню правову систему.

А що ж зміниться в 2019 році? Багато чого.

Brexit автоматично виключить з 2019 року застосування у Великій Британії тільки норм права ЄС (acquis). Наприклад, такі базові директиви, як Markets in Financial Instruments (MiFID) або Undertakings for Collective Investment in Transferable Securities (UCITS), формально мають втратити чинність для Британії.

З іншого боку, продовжують застосовуватися норми і джерела англійського права, навіть засновані на праві ЄС, наприклад англійський "закон про захист прав споживачів", Unfair Terms in Consumer Contracts Regulations 1999, хоча він і заснований на директиві 93/13/ЕЕС.

Насправді британський уряд, швидше за все, спробує уникнути різких законодавчих змін. Навіть стосовно acquis White Paper пропонує прийняти єдиний закон, the Great Repeal Act, яким європейське acquis буде інкорпороване в англійське право.

Все це робить актуальним питання: які наслідки Brexit матиме для користувачів англійської системи правосуддя? А враховуючи популярність англійського суду в Україні, це питання є актуальним і для вітчизняного бізнесу.

За великим рахунком, Brexit означає дві речі:

• не застосовуватимуться регламенти ЄС щодо підсудності, визнання рішень і застосовного права (Recast Brussels, Rome I, Rome II);
• Суд ЄС перестане бути вищою судовою інстанцією для англійських судів, а його рішення вже не будуть обов'язковими при тлумаченні європейського права.

Найвідчутнішою, ймовірно, буде втрата сили Recast Brussels Regulation (Regulation 1215/2012 on jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in civil and commercial matters), який регулює питання підсудності та міжнародного визнання рішень.

Першорядне значення матиме вихід Великої Британії з режиму спрощеного визнання англійських судових рішень у країнах ЄС.

Величезну частину практики англійських комерційних судів складають міжнародні справи, в яких сторони розраховують на виконання рішення за межами Англії. Тепер ці рішення доведеться визнавати в загальному порядку, шляхом досить тривалого і складного процесу, причому в кожній окремій юрисдикції. Те саме стосується і дуже популярних наказів англійських судів про забезпечення позову.

В аспекті підсудності Англія вийде з єдиної системи, встановленої Регламентом, і англійські суди знову прийматимуть справи на підставі англійського права і на власний розсуд.

Ймовірно, почастішають паралельні провадження в судах ЄС та Англії, а також суперечки про те, який суд у такому випадку повинен поступитися юрисдикцією і призупинити провадження.

Приміром, український Фонд гарантування вкладів вже тривалий час обіцяє ініціювати великі міжнародні справи щодо колишніх власників банків у зв'язку з виведенням активів. З 2019 року такі справи зможуть, ймовірно, ініціюватися паралельно в Англії і на континенті.

Нарешті, ще одним аспектом Брюссельського регламенту є визнання виключної підсудності суду, обраного угодою сторін (choice of court agreement). Якщо регламент втратить чинність для Британії, зросте ризик, що

суди ЄС не захочуть передавати спори в англійські суди на підставі угоди сторін.

Та все ж англійська система правосуддя в даному випадку є класичним прикладом принципу "too big to fail": занадто багато міжнародних контрактів регулюються англійським правом і вибирають англійські суди. Наприклад, велика частина договорів фінансування, укладених українськими позичальниками з міжнародними кредиторами, передбачала саме англійське право і англійський суд (часто в зв'язці з арбітражем).

Швидше за все, Великій Британії вдасться досягти угоди про якусь форму заміни Брюссельського регламенту, наприклад, шляхом застосування Конвенції Лугано 2007 року, яка встановлює аналогічні брюссельським правила для країн, які не є членами ЄС: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швейцарії. Або ж для Британії ЄС встановить окремі правила за результатами переговорів.

Нарешті, певна частина судового навантаження може перейти в арбітражі, адже виконання їхніх рішень та наказів ґрунтується на Нью-Йоркській конвенції 1959 року і не залежить від чинності Регламенту.

Що стосується вибору англійського права в контрактах, то Brexit навряд чи матиме тут істотний вплив. Навіть якщо Регламент Rome I (Regulation 593/2008 on the law applicable to contractual obligations) втратить чинність, правила самого англійського права в цій сфері йому загалом відповідають.

Інша ситуація може скластися в зобов'язаннях позадоговірної природи, які регулюються Rome II (Regulation 864/2007 on the law applicable to non-contractual obligations). За англійським законодавством (Private International Law (Miscellaneous Provisions) Act 1995) такі зобов'язання регулюються правом місця вчинення делікту, тоді як за Rome II – правом місця заподіяння шкоди.

Ще не зовсім зрозумілі наслідки матиме також вихід англійських судів з-під юрисдикції Європейського суду (European Court of Justice).

Це означає, що рішення ECJ більше не будуть обов'язковими для англійських судів. Наприклад, такий інструмент, як міжнародна заборона подання позову – anti-suit injunction, був визнаний незаконним саме рішенням ECJ у справі Allianz SpA and Generali Assicurazioni Generali SpA v West Tankers Inc. (З-185/07). Тепер, у зв'язку з втратою рішеннями ECJ обов'язкової сили, він може "воскреснути".

Загалом, починаючи з 2019 року, невизначеність у справах, пов'язаних з англійської юрисдикцією, може значно зрости.

Тому варто вже зараз:

1. У контрактах, які потенційно можуть розглядатися англійськими судами, явним чином узгоджувати застосовне право та порядок вирішення спорів.

2. За можливості ініціювати будь-які процеси в англійських судах якомога швидше, щоб основні моменти невизначеності були вже пройдені до 2019 року.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора