Два сценарії для Трампа. Що зміниться у зовнішній політиці США

За кілька останніх днів президент США Дональд Трамп показав своє бачення нового курсу щодо Росії. Курсу, дуже далекого від того, чого очікували в Кремлі.

Примітно, що зовнішньополітичні заяви 45-го президента США відбувалися на тлі гострого скандалу, переламним моментом якого стала відставка радника Трампа з національної безпеки Майкла Флінна.

До того як стало відомо про таємні переговори Майкла Флінна і російського посла Сергія Кисляка, складалося враження, що нова американська адміністрація рухається в напрямку великої дипломатичної угоди з Росією. Переговорні позиції в рамках цієї угоди стосувалися комплексу проблем: нерозповсюдження ядерної зброї, боротьби з тероризмом, статусу Криму та економічних санкцій.

З трьох пріоритетів Трампа два з половиною були зав'язані на поліпшення відносин з Москвою.

Це наміри закріпити за США статус основного регулятора процесів і відносин на Близькому Сході всупереч бажанням багатьох, включно з Іраном, і в Тихоокеанському регіоні, всупереч бажанням Китаю.  

Відповідно, підтримка Росії вбачалася необхідною в Іраку і Сирії, а в разі ескалації конфлікту з Китаєм США хотіли б розраховувати на російський нейтралітет.

Третій половинчастий пріоритет полягав у тому, щоб Західна Європа не відволікала значні ресурси США, а ще краще – розділяла матеріальні витрати на реалізацію двох перших задач. Для цього треба було знизити рівень напруженості, що виник через конфлікт з Росією.

Щоб забезпечити сильні переговорні позиції від самого початку, Трампу необхідна була дипломатична "наживка" – щось, що зробить розмову з Москвою достатньо щирою, щоб рухатися далі за порядком денним.

На цю роль якнайкраще підходили економічні санкції США проти Росії. Трамп міг би простягнути їх як оливкову гілку налагодження відносин. Причому символізм цього мав би набагато більше значення, ніж практична реалізація.

Навіть якби зрештою проти зняття санкцій заперечив Конгрес США, Росія могла зрозуміти й пробачити.

У такому разі її міг би задовольнити натяк Трампа, що він не стане тиснути на європейських союзників США в питанні продовження європейських санкцій.

Однак скасування санкцій – не самоціль. Росію цікавить насамперед визнання за нею статусу рівної у діалозі з Вашингтоном, закріплення принципу "що дозволено США, дозволено і Росії". І Трамп з тактичних міркувань міг би піти на це.

Єдине, що повертало би Росію на місце, де їй і належить бути – це питання Криму. Оскільки США можуть дозволити собі багато чого, але вони не анексують території інших незалежних держав.

Неформально адміністрація Трампа могла пообіцяти не згадувати анексію Криму як проблему, вивести її з переговорного поля, але при цьому зберігала б за собою право в потрібний момент використовувати її як важіль у переговорному процесі. Так було, наприклад, з невизнанням з боку США приєднання країн Балтії до СРСР. Так було і з НДР до певного часу.

Примирення з Росією тривало б стільки, скільки вимагали б основні зовнішньополітичні завдання. До того ж в оточенні Трампа поширена думка, що Росія з часом буде лише слабшати. Тому, поки вона на вершині своїх можливостей, втримати її від кроків, небезпечних для США, може тільки конструктивний діалог.

Пізніше від проблем з боку Росії позбавить вже логіка історичного розвитку, згідно з якою, на думку стратегівТрампа, РФ неминуче випаде з когорти великих держав.

Скандал з Флінном повністю перекреслив цей сценарій. Тепер Трампу взагалі протипоказано згадувати про зняття санкцій.

Його опоненти отримали просте, але безвідмовне знаряддя тиску на президента. Занадто багато зі сказаного ним раніше також можна витлумачити як змову з іноземною державою і втручання останньої у святая святих – внутрішній політичний процес США.

Позбавляючи Трампа теми санкцій, його опоненти значно ускладнюють йому можливий діалог з Росією. Фактично Трамп опиняється на роздоріжжі.

Перший шлях – солідаризуватися з позицією "яструбів" в Конгресі і почати розворот до жорсткої позиції щодо Росії. Деякі пробні елементи такого розвороту вже можна простежити. Це втілилося в дебютній промові представника США в ООН Ніккі Хейлі, у заклику глави Пентагону Джеймса Меттіса говорити із Росією з позиції сили, а також невдоволенні США створенням небезпечної ситуації в Чорному морі у зв'язку з прольотами російських бойових літаків над американським есмінцем.

Другий варіант – продовжувати шукати шляхи для поліпшення відносин з Росією, але вже йдучи на поступки, на які Трамп йти не планував.

Вибір сценарію залежатиме від того, наскільки Росія потрібна Трампу і для чого.

Якщо пріоритетами залишаються Близький Схід і Китай – це серйозна мотивація налагодити відносини з Росією. В іншому випадку доведеться позапланово "перезбирати" зовнішньополітичну стратегію, що послабить Трампа і потребуватиме додаткового часу. 

Автор: Юлія Курнишова,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора