Минулого  року Європейська комісія прийняла найбільш гучне зі своїх рішень стосовно державної допомоги, зобов’язавши Apple повернути Ірландії 13 млрд євро. Причиною стало те, що Apple отримала від податкової служби Ірландії письмові роз’яснення щодо правомірності застосування компанією схеми зменшення податкових зобов’язань.

На думку Єврокомісії, таким чином Ірландія надала Apple недозволену державну допомогу, дозволивши компанії сплачувати менше податків порівняно з конкурентами. Відтак, компанія мусить тепер повернути державі суму держдопомоги (тобто суму несплачених податків з відсотками).

Це рішення викликало неабиякий розголос, адже під загрозою застосування величезних санкцій опинилися й інші транснаціональні гіганти, такі як Google, Starbucks та інші.

В українських умовах ця ситуація виглядає доволі незвично, оскільки фіскальні механізми підтримки підприємств у нас мають довгу і "багату" історію.

А от історії про повернення отриманих субсидій чи не сплачених через пільги коштів державі в нас не зустрічалися (окрім хіба що окремих кримінальних справ).

Великі підприємства різних галузей та різних форм власності мають досвід лобіювання податкових пільг, пільгових кредитів, списання податкових заборгованостей та інших форм державної підтримки. Протягом багатьох років основними отримувачами державної допомоги в Україні були переважно підприємства одних і тих самих галузей – сільського господарства, вугільної промисловості, енергетики, авіабудування, і, очевидно, саме вони були найбільш успішними в лобіюванні своїх інтересів.

Однак вже найближчим часом такий стан речей може змінитися. У серпні 2017 року в Україні набирає чинності закон "Про державну допомогу суб’єктам господарювання", який серед іншого передбачає механізм повернення державі сум бюджетної допомоги, якщо вона завдає шкоди конкуренції.

Цей закон був ухвалений на виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (див. частину 2 глави 10 "Конкуренція"). Положення закону наближають вітчизняне законодавство у сфері державної допомоги до підходів Європейського Союзу.

За умовами Угоди протягом семи років з дати набрання нею чинності (тобто до 2023 року) Україна має зробити так, щоб її законодавство та практика надання державної підтримки відповідали законодавству ЄС.

Тож чи може описана вище ситуація з Apple відбутися в Україні? Зараз – швидше ні, а от у майбутньому – невідомо.

Практика застосування законодавства про державну допомогу в Україні наразі відсутня. Однак, відповідно до Угоди про асоціацію, при тлумаченні критеріїв держдопомоги Україна має застосовувати положення права ЄС, у тому числі рішення Суду Європейського Союзу.

Але як норми ЄС будуть імплементовані та застосовуватися на практиці? Насправді, до кінця не ясно.

Україна і Молдова – це перші країни, що підписали угоди про асоціацію з ЄС і повинні імплементувати значну кількість норм законодавства Євросоюзу, у тому числі щодо державної допомоги. У цьому контексті угоди про асоціацію з ЄС, підписані цими країнами, є унікальними, подібних прецедентів у практиці ще не було.

Деякі країни, офіційно проголошені кандидатами на вступ до ЄС, стикалися з вимогою імплементації європейських правил про державну допомогу в перехідний період. Але оскільки це було вимогою підготовки до повноцінного членства у ЄС, то і зацікавленість у імплементації цих правил була більшою.

Польща мала дуже показовий, як для України, досвід застосування державної допомоги для підтримки своїх верфей у Гдині та Щецині. Починаючи з 2002 року верфі, які належали державі, отримували допомогу у вигляді докапіталізації, кредитів, списання податкових зобов’язань та виробничих гарантій. Однак підприємствам це не дуже допомогло і вони так і залишилися збитковими.

Відсутність позитивних результатів, на думку Єврокомісії, означала, що держава підтримувала поточну діяльність компаній замість відновлення їх конкурентоспроможності на ринку. І таким чином порушувалися правила застосування державної допомоги на порятунок та реструктуризацію підприємств. Зрештою,

Єврокомісія зобов’язала підприємства повернути отриману допомогу.

На подібні випадки слід звертати увагу українському уряду та державним компаніям, оскільки саме вони були найбільшими отримувачами державної підтримки протягом останніх років.

Незважаючи на те, що деякі з них отримували підтримку систематично протягом багатьох років, ці державні компанії не демонстрували при цьому суттєвих змін у своїй конкурентоспроможності. Наприклад, ледь не з часів незалежності державну підтримку отримували вугільні підприємства, у період 2009-2015 років субсидувався "Нафтогаз", а за кредити під державні гарантії під проекти деяких держпідприємств держава буде розплачуватися і в 2017 році.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС перспектив вступу не містить. Однак це зовсім не означає, що від України не вимагатимуть імплементації та дотримання норм ЄС.

Стаття 263 Угоди передбачає, що обидві сторони щорічно надсилатимуть одна одній повідомлення про загальний обсяг, види та галузевий розподіл державної допомоги, яка може вплинути на торгівлю між ними. Тому допомога, яка надаватиметься вітчизняним підприємствам, що працюють і на українському ринку, і на ринку ЄС, однозначно буде прискіпливо вивчатися на предмет дотримання законодавства.

Згідно з даними Європейської комісії, у період з 1999 по 2014 рік було прийнято лише 230 рішень про повернення державної допомоги по всім країнам-членам ЄС на загальну суму 11,7 млрд євро. Виходить, такі випадки трапляються не так вже й часто. Але,

враховуючи, що в ЄС повернення допомоги може вимагатися за попередні 10 років, сума для підприємства може виявитися суттєвою.

Таким чином, в ЄС розслідування про повернення допомоги трапляються рідко, та якщо вже трапляються, то наслідки для конкретного суб’єкта господарювання надзвичайно погані.

У будь-якому випадку, після набрання чинності законом "Про державну допомогу суб’єктам господарювання" вітчизняним компаніям слід дуже добре подумати, наскільки їм дійсно потрібна підтримка держави, перш ніж скористатися нею, і наскільки отримана допомога узгоджується з положеннями законодавства.

На щастя, ще є час, щоб адаптуватися до нових умов.

Автор: Олександра Булана,

старший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України,

кандидат економічних наук

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора