Політика "Права та справедливості" щодо України навряд чи може бути названа послідовною. Хоча б тому, що озвучуючи гасла на підтримку України, за рік після остаточного переходу з опозиції до влади "ПіС" стала налаштована антиукраїнськи.

Сьогодні "український чинник" використовується польськими урядовцями з цілком прагматичною та цинічною метою: продемонструвати Брюсселю, що українські біженці є адекватною заміною вихідцям з Близького Сходу та Північної Африки, яких консервативне польське суспільство не надто хоче бачити на власних теренах.

На дії Варшави дивляться інші країни Вишеградської четвірки, яких об’єднує скепсис щодо біженців. З різних причин у Центральній Європі не надто прагнуть розділити з партнерами по ЄС тягар надання притулку біженцям.

Конфлікт на Донбасі стає для офіційної Варшави зручним способом уникнути зобов’язань з прийому біженців.

Недарма польський прем’єр Беата Шидло ще у січні 2016 року заявила у Брюсселі, що Польща прийняла мільйон українських біженців. Її оперативно виправив український посол у Варшаві Андрій Дещиця, який наголосив, що статус біженця у 2015 році у Польщі отримали 2 (спеціально підкреслю - саме двоє!) українських громадян.

Протягом 2016 року ситуація змінилася не надто кардинально: статус біженців отримали 34 громадянина України з практично 6 тисяч, що подали відповідні заяви.

Схоже, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж громадянину Україну отримати статус біженця у Польщі. Однак це не заважає польським урядовцям раз по раз піднімати цю тему у медійному просторі.

Вельми показовою виглядає позиція міністра фінансів та розвитку, віце-прем’єра Матеуша Моравецького. Погляди урядовця, якого все частіше називають головним кандидатом на прем'єрство, буквально протягом півроку суттєво змінилися: якщо у вересні минулого року на Міжнародному економічному форумі в Криниці він говорив про необхідність "тепло зустріти" 1-2 мільйони українців (вони спроможні компенсувати дефіцит робочої сили) у Польщі, то минулого тижня в інтерв’ю "Німецькій хвилі" він наголосив, що Польща прийняла сотні тисяч українських біженців.

А міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції висловив переконання, що "більшість" з 650 тисяч власників робочих віз, що були видані Польщею українцям, залишається на території Польської держави. Ще одна "перлина" Ващиковського – нещодавнє твердження, що українські заробітчани пересилають на Батьківщину 5 мільярдів євро.

Жодних підтверджень цим заявам немає - навпаки, вони спростовуються фактами.

Та польська влада, на жаль, не наважується визнати, що

дешева робоча сила українських громадян дозволяє їй не лише заповнювати прогалини на ринку праці, але й успішно виконувати Програму 500+, заграючи з власним електоратом.

Натомість "український чинник" використовується як щит від претензій Брюсселя з приводу невиконання домовленостей про прийом шукачів притулку.

Ситуація виглядає парадоксальною, адже президенти Польщі та України демонструють достатньо високий рівень довіри, тоді як однопартійці Анджея Дуди раз по раз кидають до українського городу навіть не камінці, а бетонні блоки. На тлі цього громадянам нашої держави обіцяють можливі проблеми з працевлаштуванням у Польщі, та геть не обіцяють конкретних кроків, пов’язаних з приборканням ксенофобії та антиукраїнських випадів.

Часом видається, ніби на офіційному рівні громадян нашої держави сприймають не як громадян незалежної держави, а як мешканців міжвоєнної "Польщі Б".

Жонглюючи темою українських "біженців",  Варшава, можливо, цього не помічаючи, сідає на своєрідний шпагат між Україною та ЄС, оскільки її високопосадовці транслюють у різні боки тези, які виключають одна одну.

У сучасному глобалізованому світі так довго тривати не може.  

І нинішнє прагнення отримати "гонорар" за роль адвокатів України Польщу, відверто кажучи, не прикрашає. 

Автор: Євген Магда,

політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора