У четвер 2 лютого однією з топ-новин стала заява Петра Порошенка про його наміри провести референдум щодо НАТО.

"Згідно з думкою народу, як президент, я проведу референдум щодо питання членства в НАТО. І якщо українці за це проголосують, я зроблю все, щоб досягти членства у Північноатлантичному альянсі", – заявив президент у Німеччині, в інтерв’ю виданням медіагрупи Funke.

Заява викликала значну увагу журналістів (пошук новин знаходить більше 400 повідомлень ЗМІ за цією темою за останні три дні), і вона справді була варта цього.

Референдум, але не зараз

І нехай не вводять в оману поспішні заяви адміністрації президента – мовляв, "президент не сказав нічого нового".

Так, Порошенко справді не вперше каже про референдум. Ця ідея лунала від нього і в 2014 році, в тому числі на саміті НАТО. А у 2015 в АП оприлюднили відповідь президента на петицію про проведення такого всенародного голосування щодо підтримки вступ до НАТО. "Остаточне рішення з цього надзвичайно важливого питання ухвалюватиме український народ на референдумі", – запевнив тоді глава держави.

Поза тим, у нинішній заяві є дещо нове.

Тепер Порошенко наполягає, що референдум відбудеться саме за його президентства.

Нинішній термін його повноважень спливає за два роки, але це не означає, що референдум відбудеться "вже зараз".

Та й раніше президент неодноразово наголошував, що розраховує на проведення референдуму не раніше ніж у 2020-2021 році. Тому можна із впевненістю говорити: Порошенко каже про референдум під час свого наступного терміну на цій посаді.

Звідки у нього така впевненість, що він буде обраний на другий термін – окреме питання.

Але чим далі, тим більше схоже на те, що ідея проведення референдуму стане одним із передвиборчих гасел політтехнологів Банкової. Власне, вона була закладена від початку: згадаймо, ще в перші місяці на посаді Порошенко заявляв, що такий референдум непогано було б провести "за шість років", тобто вже після завершення його каденції.

До слова, на той самий час, тобто на 2020 рік, Порошенко раніше прогнозував ще одну подію: подання Україною заявки на членство в ЄС.

І дарма, що цей намір Банкової викликає скептичну реакцію в Брюсселі, де резонно нагадують, що Україна нині занадто далека від того, щоби претендувати на членство в Євросоюзі, а ЄС – ще далі від того, щоби почати з Києвом переговори про вступ. Коли йдеться про те, щоби мобілізувати електорат, такі дрібниці не мають великого значення. Тому не варто дивуватися, якщо серед передвиборчих обіцянок Порошенка на чільному місці буде не один, а навіть два референдуми про зовнішньополітичний вибір України.

Та залишимо питання про те, чи буде ефективною така стратегія після сумнозвісної безвізової епопеї.

Давайте краще зважимо плюси та мінуси можливого референдуму щодо НАТО.

Референдум, але не поспіхом

В медіа та в експертній спільноті заява Порошенка викликала переважно скепсис та критику.

"Європейська правда" також публікувала експертну думку про те, що такий референдум сам по собі ні на крок не наблизить Україну до вступу в Альянс, і тут я повністю згоден з автором, моїм колегою Анатолієм Марциновським.

Та не можу погодитися з тим, що всенародне голосування не матиме сенсу взагалі.

Матиме. Але тільки в разі, якщо його підготовкою займуться люди зі стратегічним баченням.

Порошенко у своїй заяві послався на дані соціологічних опитувань про те, що в разі проведення референдуму "вже зараз" за рух до НАТО проголосують більше половини виборців. Це справді так, особливо якщо рахувати тих, хто ще не визначився з вибором – в такому разі навіть найскептичніші опитування дають перевагу прибічникам членства в Альянсі.

Та оптимізм не має засліпити. Референдуми 2016 року в Європі мали цьому навчити.

Підтримка Альянсу нині – емоційна, а не змістовна.

Що таке НАТО? Що дасть Україні членство та що воно вимагатиме від нас? Навряд чи на ці питання зможе відповісти хоча б половина тих, хто готовий проголосувати за "вступ" до Альянсу на референдумі.

А це, поміж іншого, означає, що нинішня емоційна підтримка у будь-який момент може змінити знак і перетворитися на заперечення – якщо противники членства будуть емоційнішими та яскравішими у своїх аргументах.

Тому перша умова: референдуму має передувати кілька років реальної та ефективної інформаційної кампанії.

До слова, вже зараз готується указ Порошенка про її проведення – про це стало відомо наприкінці минулого року.

Може виникнути питання: а все одно, навіщо обіцяти референдум? Хіба не можна інформувати людей без перспективи того, що їм доведеться йти на виборчі дільниці і самим приймати рішення щодо зовнішньополітичного вектора держави?

Моє переконання: ні, не можна.

Державна машина, мабуть, у всіх країнах має велику інерцію, а інформування взагалі є для неї чужою функцією. Без перспективи референдуму кампанія може просто не стартувати! Недержавні гравці також працюватимуть ефективніше, якщо попереду буде оголошений, або принаймні обіцяний референдум.

І, зрештою, у самих громадян буде більше підстав розібратися в цьому питанні, якщо вони зможуть застосувати ці знання.

А отже, референдум – якщо Порошенко справді візьме його на знамена і оголосить державним пріоритетом – може виявитися корисним. Навіть без його проведення.

Але є і друге питання.

Просуваючи ідею НАТО в Україні, важливо не перетнути межу і не привести до розколу країни.

Референдум має бути подією, яка об’єднає, а не роз’єднає регіони. А це означає, що реально оголошувати голосування варто лише тоді, коли у всіх областях або принаймні у всіх без винятку макрорегіонах підтримка курсу на членство в НАТО буде більшою або близькою до 50%.

На мою думку, ця перспектива є цілком реальною.

І зрештою, коли країна справді щиро і з розумінням питання буде підтримувати членство в Альянсі, це стане величезним козирем України у переговорах про вступ, які колись все ж таки розпочнуть.

До речі, станеться це точно не за нинішнього президента.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора