Політична воля – поняття в нашій країні не те щоб загальновживане.

Швидше, воно вживається з поганої нагоди. Наприклад: "брак політичної волі" або "була б на те політична воля".

Події революції 2014 року показали, що воля є в українського народу та висунутих ним на той момент політиків.

Тобто в екстрених умовах ми можемо проводити які завгодно радикальні рішення. Але коли йдеться про поточний стан справ у країні, особливо в її економіці, то тут політична воля випаровується.

Всі кажуть про енергетичну незалежність України – і нічого не відбувається.

Найвідоміший у цьому сенсі політик, синонім "волі" в політиці – це Маргарет Тетчер. Недарма її називають "залізною леді" – в тому числі й через непохитну волю.

Так от, Маргарет Тетчер казала, що воля – це питання тренування.

Ви просто повинні взяти себе за шкірку і змусити робити необхідне. Ось і вся історія з політичною волею.

Що це означає в українських умовах?

Всі розуміють, що Україні абсолютно необхідно бути енергетично незалежною. Всі розуміють, що житловий сектор країни споживає ТРЕТИНУ її енергетичних ресурсів – фантастично велика цифра, що показує, якими неефективними є наші будинки.

Всі розуміють, що для модернізації багатоквартирного сектора необхідна захмарна сума в 50 млрд євро, якої в держави немає і не буде. Що єдиний спосіб провести модернізацію – це залучити до процесу самих господарів багатоповерхівок: тобто нас з вами.

Зрештою, європейський шлях показує оптимальну модель вирішення цієї проблеми.

Шлях, який успішно пройшли Польща, Угорщина, Чехія. Дещо менш успішно – країни Балтії і Болгарія. Їхній досвід, нехай навіть негативний – прекрасний урок для України. Він показує, що треба робити і яких помилок бажано уникати.

І найголовніше – з цими висновками вже ніхто не сперечається. Всім все зрозуміло. Всі за. А що ж відбувається на практиці?

На практиці Україна майже так само далека від європейської системи енергоефективності, як і три роки тому.

З блоку законів, які дозволили б власникам ефективно керувати своїм будинком, економити енергію країні і гроші свого сімейного бюджету, ухвалено тільки один – "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

А точніше, ухвалено його лише на папері. Тоді як, наприклад, типовий договір між власниками і керуючою компанією так і не затверджується вже півтора року – і люди досі не отримали можливість вибирати собі управителя.

Така ж історія з порядком списання будинку з балансу муніципалітету. Проблема та сама – відсутність політичної волі.

Набагато гіршою є ситуація з іще чотирма законопроектами: "Про житлово-комунальні послуги", "Про енергетичну ефективність будівель", "Про комерційний облік комунальних послуг" та "Про фонд енергоефективності". Поки що у парламенту до них не дійшли руки. І невідомо, чи дійдуть...

Найдивовижніше, що ці законопроекти важко назвати "непопулярними". Сумнівів у їхній необхідності начебто вже немає.

Та немає і результату. Це і є відсутність політичної волі.

Адже дійсно, мало хто з депутатів та чиновників проти цих законів, по-справжньому саботує їх просування. Більшість просто не хоче про це думати, не хоче робити, не хоче сконцентруватися на виконанні своєї роботи.

Хотілося б навести для прикладу досвід реформ у Словаччині. Перед голосуванням важливих законопроектів, часто – непопулярних, тодішній прем'єр-міністр Мікулаш Дзурінда (до речі, нинішній радник українського президента) приходив до парламенту і вмовляв, переконував....

Подібні історії є і в інших східноєвропейських країнах, що випередили Україну в проведенні реформ. Це і є відповідальність – головна відмінність європейських політиків від українських.

Тому що європейські політики знають: виборці ніколи не пробачать відсутність волі. Українські політики про це поки що забувають.

Та чи готові забути про це українські виборці?

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора