"Європейська правда" публікує дискусійну колонку народного депутата Олександра Данченка (фракція "Самопоміч").

Редакція не згодна з автором і не вважає можливим розраховувати на успіх запропонованого шляху (зокрема, варто зазначити, що після розвалу СРСР нинішній статус РФ був підтверджений офіційним Києвом). Поза тим, ця ідея може бути цікавою як базис для подальшої дискусії про можливі дії України.

* * * * *

Важко визнати ефективними кроки теперішньої української дипломатії у питанні протидії російській агресії на рівні міжнародних інституцій, таких як Організація Об’єднаних Націй. Адже якщо такі кроки і є, то вони рідко призводять до дієвих наслідків.

Хоча відразу ж після анексії Криму та початку війни на Донбасі чимало політиків і громадських діячів вимагали від дипломатів, щоб ті ефективніше використовували інструменти ООН. У відповідь здебільшого можна було почути, що Росія володіє правом вето в Раді Безпеки ООН і, мовляв, всі зусилля марні.

Однак мало хто звернув увагу на сам корінь проблеми: а на якій, власне, підставі Росія є членом ООН, і тим більше постійним членом Радбезу? Кожен бажаючий може відкрити статут Організації об’єднаних націй і на власні очі пересвідчитись, що легітимність Росії як постійного члена Радбезу викликає великі сумніви.

Так, у ст. 23 Статуту ООН зазначено: "Рада безпеки складається з п’ятнадцяти членів організації. Китайська республіка, Союз радянських соціалістичних республік, Об’єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені штати Америки є постійними членами Ради безпеки".

Як бачимо, про Росію тут не йдеться.

То яким чином Росія зайняла місце СРСР в ООН? Адже статут організації вимагає, щоб вступ будь-якої держави в ООН здійснюється постановою Генеральної асамблеї за рекомендацією Ради безпеки. І після розпаду СРСР всі колишні радянські республіки (крім України та Білорусі, які були засновниками ООН) мали пройти цю процедуру, щоб приєднатися до ООН.

Виявляється, Росія стала членом ООН в обхід цієї процедури.

Річ у тім, що у грудні 1991 року президент Росії Борис Єльцин просто повідомив Генсека ООН, що Росія буде продовжувати членство СРСР у цій організації, в тому числі у Раді безпеки, спираючись на відповідне рішення глав держав СНД.

Чи можна тепер позбавити Росію представництва у найголовнішій інституції світу, яка відповідає за міжнародний мир і безпеку? Безумовно, це буде непросто здійснити, однак у міжнародній практиці вже був успішний прецедент, який має стимулювати наших дипломатів до більш активних дій.

Йдеться про справді революційну резолюцію Генеральної асамблеї ООН 2758, ухвалену ще у 1971 році – "Відновлення законних прав Китайської народної республіки". Резолюцією було виключено Китайську республіку (контролює острів Тайвань після перемоги комуністів у китайській громадянській війні) з ООН та позбавлено її місця постійного члена Ради безпеки. Звичайно, передувала цьому тривала та потужна дипломатична робота КНР, якій вдалося заручитися підтримкою більшості країн світу.

Українські дипломати цілком могли б взяти на озброєння досвід китайських колег та ініціювати припинення членства Росії в ООН, внісши відповідний проект резолюції на розгляд Генеральної асамблеї. Які саме аргументи може використати при цьому Україна?

По-перше, вже згадане порушення процедури прийому членів організації. Так, згідно з п. 2 ст. 4 Статуту ООН, прийом будь-якої держави в члени організації здійснюється постановою Генеральної асамблеї за рекомендацією Ради безпеки. Про жодне правонаступництво (як у випадку РФ та СРСР) у статуті мова не йде. Відтак, повідомлення Росією генерального секретаря щодо продовження членства СРСР в ООН суперечить процедурі вступу до організації відповідно до Статуту ООН.

По-друге, згідно з п. 1 ст. 4 Статуту ООН, держави-члени ООН мають відповідати критерію миролюбності. Наскільки "миролюбною" є Російська федерація, ми бачимо на прикладах Донбасу та Сирії. Отже, згідно зі ст. 6 Статуту ООН Росія може бути виключена з ООН Генеральною асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки, як член організації, що систематично порушує її принципи.

І зрештою, по-третє, згідно із ст. 23-24 Статуту ООН, Російська федерація як постійний член Ради безпеки поділяє відповідальність за міжнародний мир і безпеку. Натомість, і свідком цьому є увесь світ, Росія виступає головним розпалювачем воєнних настроїв, від її бомб та снарядів гинуть десятки тисяч людей в країнах, де вона ось уже котрий рік здійснює агресію. При цьому своє місце у Радбезі ООН Росія, замість підтримки справи миру, використовує лише з метою протидії мирному процесу, блокуючи за допомогою права вето всі резолюцій, які мають на меті відновити безпеку в Україні та Сирії.

Російська агресія створила безпрецедентний виклик для української державності.

Водночас це дає Україні можливість максимально задіяти потенціал ООН, щоб спробувати виправити історичну помилку, допущену після розпаду СРСР. І від успіху України на цьому напрямку залежатиме не лише швидше досягнення миру на Донбасі і повернення Криму. Фактично Україна має шанс врятувати тисячі життів у різних гарячих точках світу, зупинивши агресора, який сьогодні відчуває свою безкарність, користуючись незаслуженим імунітетом, наданим йому Організацією об’єднаних націй.

Автор: Олександр Данченко,

народний депутат України

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора