Нова адміністрація президента США нині лише формує свою зовнішню політику, і її український вимір не є винятком.

Для багатьох стало шоком нещодавнє запитання держсекретаря США Рекса Тіллерсона, який, за словами глави МЗС Франції Жан-Марка Еро, поцікавився у своїх колег з "великої сімки", чому американські платники податків мають перейматися через Україну.

Уточнення Держдепартаменту про те, що підтримка зберігається, могло дещо заспокоїти українців,

та немає жодних гарантій, що наші партнери не поставлять її під сумнів у подальшому.

Інститут світової політики вирішив допомогти американським можновладцям прийняти правильне рішення – а тому пропонує п’ять аргументів, чому продовження підтримки України відповідає інтересам Сполучених Штатів.

У підготовці документа взяли участь не лише аналітики Інституту: його було "верифіковано" також провідними експертами США.

Можливо, ці аргументи не є новаторськими (та й це правильно, адже йдеться про постійну, а не тимчасову важливість України для Штатів). Проте варто освіжити пам’ять багатьом людям, які відповідають за ухвалення зовнішньополітичних рішень і у Вашингтоні, і в Києві. Та й для багатьох столиць країн ЄС цей документ може стати в нагоді.

Сподіваємося, наша публікація стане поштовхом до ширших дискусій на цю тему.

Отже, ми виокремили п’ять тез, на яких ґрунтується важливість України для Вашингтона та для американських платників податків.

1.
Дестабілізація навколо України може створити проблеми для співпраці США з Євросоюзом.

Як би деякі політики США не намагалися дистанціюватися від європейських справ, повністю їм цього не зробити.

Ми поділяємо думку американців, що країни Євросоюзу не мають постійно покладатися на Штати у безпекових питаннях, а тому повинні виділяти більше коштів на ці цілі. Проте для США все одно залишається важливим діалог з європейськими партнерами, особливо з такими, які робитимуть належний внесок у оборонно-безпекову сферу.

Зокрема, для Вашингтона вкрай важливою є підтримка провідних столиць для успіху в боротьбі з міжнародним тероризмом, для вирішення складного хитросплетіння близькосхідних викликів тощо.

Припинення чи урізання підтримки України може розв’язати руки Росії, спровокувати її на відкритішу і масштабнішу агресію (не обов’язково у вигляді військових дій!) не лише проти України, але й проти інших країн Європи. Передусім, йдеться про загрози для Центрально-Східної Європи та Балкан.

Отже, Євросоюзу доведеться повністю сфокусувати увагу лише на проблемах власного континенту.

Близький Схід може відійти на периферію зовнішньополітичних інтересів ЄС.

Зрештою, в самих Штатах з’являться додаткові питання для негайного вирішення, позаяк російські провокації, наприклад, в країнах Балтії, означатимуть пряме втягування в конфлікт НАТО. Тож за такого сценарію США доведеться витратити незрівнянно більше ресурсів та зусиль для врегулювання нового витка конфлікту.

2.
Припинення підтримки України вдарить по режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Україна позбулася третього у світі за обсягом ядерного арсеналу в обмін на запевнення з боку США, Великої Британії та Росії про повагу її суверенітету і територіальної цілісності.

Порушення обіцянок – в першу чергу, Росією – надіслало шкідливий сигнал усім державам світу, які хотіли би гарантувати власну безпеку шляхом вступу до ядерного клубу. Якщо й інші учасники Будапештського меморандуму, який і передбачав зобов’язання перед Україною, відмовляться навіть від нинішнього рівня підтримки Києва, то

це завдасть катастрофічного безповоротного удару по політиці нерозповсюдження.

Хоча саме цю політику оголосив своїм пріоритетом новий президент Сполучених Штатів.

Чи Тегерану, чи Пхеньяну – будь-якій іншій столиці світу буде достатньо згадати про український приклад, аби навіть не починати без’ядерний діалог.

3.
Безпека України впливає на безпеку Європи, де США мають значний економічний інтерес. Проблеми Європи можуть вдарити по добробуту пересічних американців.

Ми живемо в глобалізованому світі, до проблема в одному регіоні тягне букет викликів в іншій частині світу. Увага США до Близького Сходу – один із прикладів "зв’язаності" сьогоднішнього світу.

Відстань сьогодні не має такого значення, як це було, можливо, ще кілька десятиліть тому.

Власне, "план Маршалла", який був спрямований Вашингтоном на підтримку європейських країн після Другої світової, сприймався американськими елітами як такий, що впливатиме на добробут не лише німців чи французів, але й американців.

Процвітаюча Європа – це величезний ринок, а відтак величезні можливості для американського бізнесу – відповідно, і для громадян США, задіяних у такій співпраці. Загальний обсяг торгівлі товарами і послугами між США і ЄС в 2015 році становив 1,087 трлн євро.

ЄС залишається торговим партнером номер один для США. Прямі іноземні інвестиції ЄС в економіку США становлять 2,5 трлн євро (70% від усіх інвестицій).

Проблеми Європи, на жаль, неминуче стануть проблемами США.

Відповідальна співпраця США і ЄС відповідає економічним інтересам обох сторін.

Висування претензій одна одній, суперечки гратимуть на руку всім деструктивним силам світу – і авторитарним режимам, і терористичним організаціям.

4.
Україна стане історією успіху США – одним із головних доказів ефективної зовнішньої політики Штатів.

До України справді може виникати чимало запитань щодо того, наскільки вона послідовно і швидко втілює реформаторські зобов’язання.

Українське суспільство – більш ніж самокритичне; так само, як і закордонні партнери, воно усвідомлює, що темпи змін могли б бути стрімкішими. Громадяни України вже неодноразово доводили свій вплив на можновладців; громадянське суспільство України є найкращою запорукою того, що держава стане успішною.

Це не питання імовірності, це питання часу.

Останні три постреволюційних роки продемонстрували рішучість українців втілювати реформи, і зроблено було набагато більше, аніж за всі роки незалежності держави – чи це стосується початку реформи правоохоронних органів, чи старту роботи антикорупційних органів, чи створення прозорої системи державних закупівель.

Співпраця США як з українським урядом, так і з громадянським суспільством – важливий формат для досягнення позитивних змін.

Успіх України стане успіхом не лише України, але успіхом зовнішньої політики США.

Якщо послабити підтримку України, то майже напевно реформи забуксують.

Якщо ж від такої підтримки відмовиться ще і ЄС, то слабкістю України, її самотністю на міжнародній арені скористається, без сумніву, Росія – відсутність підтримки України з боку Заходу провокуватиме РФ на деструктивні дії в інших куточках світу, у тому числі, і на Близькому Сході (зокрема, у Сирії).

Підтримка України – це асиметрична відповідь Росії з боку Сполучених Штатів, яка не вимагатиме вступати в пряму конфронтацію, але матиме величезний вплив на безпеку і регіону, і світу.

5.
Сильна Україна матиме прямий вплив на поведінку Росії на міжнародній арені.

У Росії завжди побоювалися розвитку демократичних країн у себе по сусідству, а особливо – успіху України.

Російська верхівка тривалий час переконує росіян в особливому шляху своєї країни, яка не може розвиватися шляхом демократії – тому там часто говорять про "керовану демократію".

Успіх України підірве це обґрунтування моментально, що може стати початком кінця влади Владіміра Путіна. Якщо ж Україна опиниться під контролем Росії, це дозволить Кремлю поширювати свій вплив далі у Центрально-Східній Європі, на Балканах та у Чорноморському регіоні.

У довгостроковій перспективі успіх реформ зробить Україну бастіоном демократії на пострадянському просторі, що слугуватиме потужним контраргументом російським гібридним інтервенціям. Як наслідок, Україна, наростивши власну спроможність, потребуватиме дедалі менше міжнародної підтримки і зможе самостійно протидіяти тиску Росії.

Досі не втратила актуальності теза про те, що без України Росія не зможе відновити СРСР.

Сильна самостійна Україна – найкраща гарантія того, що Росія помалу ставатиме на шлях конструктивнішої поведінки на світовій арені.

Автори тексту:

Команда аналітичного центру "Інститут світової політики"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору авторів