Країні, яка страждає від високих податків та надмірного впливу держави в економіці, треба зробити вибір між популістом, що обіцяє золоті гори, і реалістом, який пропонують затягнути паски.

Дивно, але ця історія не про Україну. Це – сьогоднішня Франція. У другому турі президентських виборів зійдуться не лише двоє особистостей, їхні харизми і світогляд, але й принципово різні підходи до економічної політики.

Якщо виходити з результатів, отриманих кандидатами після першого туру голосування, то базовим сценарієм видається перемога Еммануеля Макрона. Однак, враховуючи "неприємні сюрпризи", які виникли на останніх виборах у США, інтрига перед другим туром все ж залишається.

А отже, і повністю виключати з поля зору економічну програму Марін Ле Пен було б як мінімум неправильно.

Тим більше, як показує досвід інших країн (на жаль, і України), дуже багатьом виборцям важко опиратися солодким обіцянкам популістів. Не думаючи про наслідки виконання цих обіцянок.

Саме тому вибори у Франції можуть дати кілька уроків для українців.

Урок 1. Для того щоб подобатися народові, не завжди треба мати чітку економічну програму.

Але якщо ваша економічна програма не чітка, а тим більше – суперечлива, то приготуйтеся відповісти на неприємні запитання тих, хто це розуміє. Ба більше, приготуйтеся відповісти перед історією за те, що з країною можуть зробити ваші неосвіченість і популізм (якими б добрими не були при цьому ваші наміри).

Обидва претенденти на головний пост в країні не мають чітко витриманих економічних програм.

І в одній, і в іншій програмі є елементи популізму. Але, безумовно, у програмі Ле Пен його більш ніж достатньо.

Урок 2. Не пропонуйте виборцям красиве життя, починаючи від завтрашнього дня. Швидше за все, у вас немає на це грошей.

Дуже часто ті, хто був на політичному олімпі до вас, теж хотіли подобатися своїм виборцям, тому грішили "наверненням" населення до красивого життя попри те, що реальних можливостей для цього також не мали.

Втім, це не про сьогоднішню Францію. За час президентства Франсуа Олланда країна істотно поліпшила систему державних фінансів. Дефіцит держбюджету, який в 2012 році перебував на рівні майже 5% ВВП, був знижений до рівня трохи більше 3% за результатами 2016 року.

Таке поліпшення може бути миттєво втрачене в разі приходу в президентський офіс Ле Пен – прихильниці стимулюючої фіскальної політики.

Зрозуміло, проблема не в тому, проводити стимулюючу політику чи ні. Проблема – проводити її на тлі відсутності відповідних можливостей.

Коли в казні не вистачає грошей, а країна змушена позичати, будь-яке збільшення дефіциту буде пов'язане зі зростанням боргу. А це означає, що в разі перемоги Ле Пен обсяг державного боргу Франції незабаром може значно перевищити валовий внутрішній продукт країни.

І навіть якщо вартість запозичень невелика, то все одно близько 2% всього того, що країна заробляє за рік, доведеться віддати тільки на обслуговування вже набраних кредитів. І до того ж все ще залишається тіло кредиту, яке теж колись доведеться віддавати.

Ле Пен зовсім не проти збільшити дефіцит держбюджету до майже 5% ВВП. Зрозуміло, що це звичайна практика популістів. Хто з них думає про тривалий період, якщо подобатися виборцям треба вже зараз? За кілька років доведеться схаменутися, але ціна "розплати" може бути вже надмірно висока.

На відміну від неї Макрон – абсолютний консерватор. Він дуже чітко артикулює своє бажання "жити по кишені".

Це моментально відверне від нього ту частину виборців, які б хотіли пожити просто зараз "на широку ногу". Його економічна логіка досить консервативна: домогтися зниження дефіциту до 3% ВВП вже в 2018 році, з подальшим зниженням.

Мета чітка і зрозуміла: накопичення додаткових боргів – зло. Загрози від майбутніх поколінь громадян Франції мають бути відведені.

В цьому він абсолютно чітко потрапляє в ту логіку мислення, яка є і в європейських бюрократів. Макрону ці бюрократи, а точніше, їхні аргументи зрозумілі і важливі. Ле Пен – ні.

Урок 3. Народ зможе жити краще тільки за умови зростання економіки.

Не за рахунок "збільшення своєї важливості як титульної нації", не за рахунок звичайного перерозподілу ресурсів. Не за рахунок фантастичних ідей будівництва "Нью-Васюків". А за рахунок економічного зростання, умови для якого створюють демократично обрані народом політики.

Макрон сподівається, що зможе збільшити темпи економічного зростання в країні за рахунок структурних реформ. Ле Пен досить чітко артикулює ідеї "нового французького протекціонізму". Що в принципі неможливо, якщо країна залишиться частиною ЄС. Саме тому в політичній частині своєї програми

Ле Пен згодна йти на розірвання зв'язків з ЄС та Frexit. Її економічна програма не дає їй жодного люфту для маневру.

Чи зможуть кандидати забезпечити французам "покращення" вже зараз? Вельми сумнівно.

Поточний високий рівень безробіття в 10,5% ймовірно буде (принаймні, протягом найближчих кількох років) як мінімум такий самий, якщо в офісі президента опиниться Макрон. І навряд чи він зменшиться, якщо в цьому офісі опиниться Ле Пен.

Але безробітні виборці не надто вдаватимуться у такі складнощі економічної логіки. Їх "купують" преференціями для французів на ринку праці і додатковими виплатами малозабезпеченим, що дуже чітко артикулює Ле Пен. Саме тому ударна її частина електорату – це (в тому числі) й безробітні.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора