Сербія – країна, де російський інформаційний вплив помітний, як ніде в Європі.

І це створює проблеми, адже головним завданням РФ є не стільки плекати і демонструвати дружбу між народами, скільки поширювати конфліктні відчуття, настрої і дії.

Ігнорування цього впливу, як було ще донедавна, створює суттєву загрозу для всієї Європи. Як мінімум, Сербія, декларуючи європейський вибір, не повною мірою поділяє європейські демократичні цінності, що виявляється в індиферентному ставленні до російської агресії проти України і всього цивілізованого світу. Або ж, перефразовуючи Винниченка, сербський євроінтегратор закінчується на українсько-російському питанні.

Але й це не все.

Російська пропаганда відроджує старі привиди ворожнечі, яких так багато на Балканах. Невипадково ризики загострення конфліктів у регіоні за останні роки суттєво зросли.

Що несе російська пропаганда:

Теза №1. Сербія – державоутворюючий етнос Західних Балкан, "старший брат" південних слов’ян. Таке возвеличення ролі сербів провокує їхній конфлікт з сусідами.

Теза №2. Сербія – жертва агресивної політики західних держав і їхніх "поплічників" на Балканах. Для цього мусується тема жертв сербів у першій і другій світових війнах (що дійсно було), але особливо часто згадуються бомбардування НАТО 1999 року.

А ще – російська пропаганда активно грає на полі сербської історії часів Другої світової. Зокрема, підказуючи, що лише партизани-комуністи є справжніми героями Сербії. Натомість четники-монархісти були "колабораціоністами Гітлера". Ця теза підживлює перманентний внутрішній конфлікт у сербському суспільстві.

Теза №3. Слов’янство і православ’я – основа російсько-сербської дружби проти "загниваючого Заходу", а також католицизму й ісламу.

Ця теза має пряме відношення і до України, мешканців якої російські ЗМІ змальовують як "неонацистів і поголовно греко-католиків".

Теза №4. Росія – єдина сила, яка стоїть на шляху Косова до повної незалежності (завдяки праву вето в Радбезі ООН). Ба більше, Росія готова захистити Сербію від "агресивних імперіалістів" військовим шляхом, зокрема надаючи озброєння і військову техніку.

Теза №5. Базовий посил російської пропаганди – так звані "майдани" та інші "кольорові революції" ведуть до братовбивчої громадянської війни. Тому російська сторона засуджує будь-які вияви демократичної самосвідомості сербів, наприклад під час нинішніх маніфестацій після президентських виборів.

Ну й нарешті – теза №6. Європа (ЄС і НАТО) незабаром розвалиться. Тому Сербії слід дружити з Росією.

Додатковий момент:

завдяки цій пропаганді багато сербів вірять, що Росія є найбільшим торговельним партнером Сербії та інвестором в їх економіку, хоча це аж ніяк не підтверджується статистикою.

Вищенаведені російські міфи культивуються у сербському суспільстві протягом десятиліть, хоча особливо інтенсивно – в останні три роки, тобто коли Путін розпочав активну фазу гібридної війни проти України і всієї Європи.

Інструментів для просування цих тез у Кремля більш ніж достатньо. Серед них: 55 осіб лише дипломатичного складу посольства РФ у Белграді; сербсько-російський гуманітарний центр "для подолання наслідків надзвичайних ситуацій" у місті Ніш (як прикриття для діяльності російських спецслужб); непряме фінансування Росією низки провідних сербських ЗМІ та окремих журналістів. Постійна трансляція сербською мовою каналу РТ, радіо і порталу "Спутник", електронних видань "РускаРеч", "Восток" та інших рупорів російських ЗМІ, на які постійно посилаються сербські ЗМІ, таким чином масово ретранслюючи російську пропаганду.

За оцінками місцевих експертів, у Сербії діє близько 110 так званих неурядових організацій/культурних товариств/груп дружби/бізнес-асоціацій/"спортивних гуртків" проросійського та антиєвропейського спрямування.

А ще ці тези активно підтримують чотири політичні сили проросійського і антиєвропейського штибу, представлені в парламенті (Радикальна партія Сербії, Сербська народна партія, Демократична партія Сербії, рух "Двері").

Белград досі на 100% залежить від російського газу, віддав Москві контроль над внутрішнім ринком паливно-мастильних матеріалів і мало що робить в плані диверсифікації, що сприяє корупції в енергетичній сфері. 

Втім, вищенаведені чинники не можуть бути виправданням недостатній ефективності інформаційної політики ЄС. Який дійсно робить дуже багато для сербського суспільства й економіки. Але, як кажуть в Україні, "вміла готувати, та не вміла подавати".

Нинішня політика ЄС у Сербії і ширше – на Балканах нагадує політику ЄС в Україні середини 2013 року: Брюссель так само намагається обходити гострі питання.

І затягує час. Готовий миритися з будь-якими проявами "суверенної керованої демократії", "лишь бы не было войны". Тобто наступає на ті ж граблі.

Серйозним фактором, який полегшує гібридну війну РФ у Сербії, є нерозуміння частиною пересічних сербів суті європейських демократичних цінностей, їхній погляд на ЄС виключно як на джерело стабільної роботи, високих доходів, фінансової допомоги, інвестицій – світогляд, який цілковито поділяється й підтримується сербською владою і потурається Брюсселем.

Причому, як показав минулорічний опит громадської думки сербської молоді, їх зовсім не бентежить несумісність членства в ЄС і російської воєнної бази на території Сербії, ба ще гірше – форми правління у власній країні на зразок путінської.

У цьому сенсі Сербія пасе задніх порівняно з Україною, попри формальний прогрес у відкритті переговорних глав з ЄС. Певну надію на тектонічні зсуви у сербській свідомості когнітивного дисонансу дають нинішні протести, хоча вони й не стосуються питань зовнішньої політики і, до речі, не ставлять під сумнів результати президентських виборів.

Україна має потенціал похитнути російські міфи. Наші аргументи:

- тривала історія відносин між Україною і Сербією, починаючи з доби переселення слов'ян та Київської Русі, те ж православ'я, допомога козаків, визвольна роль Третього українського фронту. Ці аргументи вибивають ґрунт з-під аналогічних претензій Москви.

- досвід відносин між Україною та Росією, зокрема розвінчування міфу про слов'янське походження московитів і "колиску трьох східнослов'янських народів", що є одним із "виправдань" нинішньої російської агресії. Адже серби не розрізняють українців і росіян, вважаючи, що ми "один народ", який розмовляє російською мовою. Тому, власне, це питання навіть не українсько-сербських відносин, а самоусвідомлення українців.

- пояснення суті Євромайдану та гібридної війни Росії проти України, Європи і проти Сербії. Помітно, що ті серби, які розуміють справжню природу Євромайдану, не мають жодних ілюзій чи сумнівів у російській агресії.

- миротворчі зусилля України з метою запобігти бомбардуванню Сербії військами НАТО (місія міністра Бориса Тарасюка в березні 1999 р.); український контингент у складі KFOR, який захищав православні сербські храми від нападів, нині бере участь у розмінуванні території.

Зрештою, ми маємо вагомий економічний аргумент – завдяки створенню Києвом зони вільної торгівлі з ЄС аналогічний режим з нами є для Белграда більш вигідним (та довгостроковим), ніж анонсована ним лібералізація торгівлі з Євразійським союзом.

Як бачимо, переважна більшість наших контраргументів розрахована на тривалий час. І це зрозуміло, враховуючи історію і специфіку Балкан. Спроби наскоком змінити місцевий менталітет зазнають невдачі.

З іншого боку, Путін діє вже сьогодні і швидко. Балкани для нього – просто функція, інструмент для послідовної дестабілізації і розвалу Європи.

Тому вирішувати цю серйозну проблему Україна і ЄС повинні спільно. І рішуче.

Чітке ставлення Сербії до російської агресії в Україні – це не питання двосторонніх відносин між Києвом і Белградом. Це – лакмусовий папірець на розуміння і готовність відстоювати фундаментальні європейські демократичні цінності. Без яких вираз "європейська інтеграція" – порожній звук. Не можна інтегруватися в один бік, а любити інших. Українці це пробували. Тепер бачимо результат. Жодні інвестиції чи робочі місця не замінять гордості, гідності, чесності, порядності, справедливості, любові й гостинності, які цілковито притаманні нашим друзям сербам. З якими в українців є спільна історія, сьогодення і майбутнє.

Наостанок варто наголосити – успіх російської пропаганди став можливим за бездіяльності Євросоюзу.

Протистояти їй тепер можливо лише завдяки спільним діям ЄС та України.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора