Стіна не падає: чому скасування віз замало для повернення в Європу

Інтриги з безвізом сьогодні немає. 

Уже кілька місяців він на фінішній прямій з де-факто автоматичним ухваленням європейськими інституціями рішень. Сьогоднішнє голосування в Раді стане останнім з них.

Хіба що трохи інтригує інше – наприклад, чи побачимо чергове "безвізове" відеозвернення президента Порошенка? Або яку загалом порцію переможного оманливого пафосу з боку представників влади та політичної "еліти" буде вилито в інформаційний простір під знаменами майбутнього безвізу?

"Двері Європи для України відкриті!", "Прощавай, імперіє!", "Свідчення незворотності нашого курсу на інтеграцію в Європу", "Падає стіна, що 350 років відділяла нас від Європи!" – це цитати з попередніх заяв президента та провладних політиків. У деяких авторів можна навіть зустріти, що безвіз є першою сходинкою на шляху до членства в Євросоюзі.

Внутрішня реакція на чергові процедурні "безвізові" кроки ЄС важлива – адже маніпуляції здатні викривити суть і значення процесу, ввести суспільство в оману. Це довела реакція на минуле голосування з безвізу в Європарламенті, коли мали місце недооцінка та дивний сплеск негативу з боку багатьох людей.

Реакція влади зазвичай також неоднозначна і до певної міри кумедна – їй традиційно притаманні надмірний пафос, перебільшення та інфантилізм. А численні "безвізові" відеозвернення президента – феномен не менш цікавий, аніж його знамениті обіцянки з озвученням нереальних термінів скасування Євросоюзом віз. За останні півтора року з нагоди безвізу Порошенко промовляв до українців у такому винятковому комунікаційному форматі чи не частіше, ніж через інші важливі події та процеси. Наприклад, війну з Росією на сході.

Президент та інші можновладці справді не шкодують для майбутнього безвізу високопарних епітетів, ефірного часу та постів у соцмережах. Очевидно, вбачаючи у безвізовому піарі один зі способів покращення занепалих рейтингів.

Але вихваляння про нібито вже звершене "повернення до європейського цивілізаційного простору" насправді мають мало спільного з суттю та значенням майбутнього безвізового режиму.

Він справді дуже важливий. Та не слід приписувати зайвого.

Безумовно, скасування віз несе багато позитиву громадянам, яким стане простіше та дешевше відвідувати ЄС. Можна очікувати, що ця "особиста євроінтеграція" вочевидь сформує ще більший попит на проєвропейські трансформації в державі – але попит цей має супроводжуватися реальними реформами та зрушеннями всередині країни, а не саботажем їх.

Варто подивитися на сусідню Молдову. Вона отримала безвізовий режим навесні 2014 року – а восени 2016-го молдовани обрали президентом проросійського Ігоря Додона. Це прямий наслідок корумпованості та некомпетентності "проєвропейських" політичних сил – подібних до тих, що зараз при владі у нас.

Тому саме по собі отримання безвізового режиму не є чарівною паличкою, яка переносить ту чи іншу країну в Європу – у розумінні її як простору демократичних цінностей та розвиненої економіки.

Візи – це лише один із фрагментів стіни, збудованої протягом століть між нами та цивілізованою частиною континенту.

Рух до безвізового режиму з виконанням необхідних для цього вимог справді трохи зруйнував цю стіну. Однак очікуване в першій половині червня скасування віз не скасує жахливий стан українських доріг та всеосяжне хабарництво. Не стане через це чистішим повітря і безпечнішими для здоров’я продукти, що ми купуємо в магазинах. Не покращиться судочинство. Олігархи не припинять витрушувати з кишень українців гроші, користуючись повним контролем над цілими секторами української економіки.

Більше того – з отриманням Україною безвізового режиму зникає потужний інструмент тиску з боку ЄС та суспільства на українську владу задля просування проєвропейських реформ. Водночас нікуди не зникне брак політичної волі до реформування з боку керівництва держави. Тому реальне, а не вигадане повернення в Європу може навіть уповільнитися.

Уже тепер ті ж створені завдяки руху до безвізу антикорупційні інституції перебувають під особливою увагою влади з легко вгадуваними намірами взяти їх під контроль. Відбувається відкрита атака на антикорупційні громадські організації.

Тож коли чутимемо про "незворотність курсу на євроінтеграцію" чи "прощання з імперією" з нагоди чергового безвізового рішення ЄС або навіть початку дії безвізового режиму – це солодкі слова від лукавого. До реального повернення в європейський цивілізаційний простір ще далеко.

Багато що має змінитися – насамперед через належне виконання Угоди про асоціацію та інших важливих євроінтеграційних зобов’язань України. Тих, що стосуються відносин держави та людини, екології, енергетики, розвитку малого та середнього бізнесу, культури, спорту та іншого. І багато яким потрібним змінам зараз перешкоджають на догоду особистим інтересам – в тому числі ті, які напишуть сьогодні переможні пафосні пости у соціальних мережах.

Можливо, навіть випустять чергове відеозвернення.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора