Замість Польщі: нова брама України в Європу

Символи і жести дуже важливі у політиці - такі речі не можна ігнорувати. Саме тому для Польщі дуже важливим є символічне послання українського президента Петра Порошенка.

У неділю 11 червня Україна святкувала скасування візового режиму з Європейським Союзом. Боротьба за безвіз стала одним із ключових досягнень української влади. У тому числі - через сподівання, що це підвищить її рейтинги в суспільстві і допоможе замазати негарну картинку повільного темпу реформ та корупції.

І ось коли нарешті настав довгоочікуваний момент тріумфу, президент Порошенко поїхав у Закарпатську область, де взяв участь у символічному відкритті дверей до Європейського Союзу.

Політиком, що привітав його в Європі, став президент Словаччини Андрей Кіска. Прозвучали теплі слова, були красиві фотографії, рукостискання, обійми. Україна - без візи - приїхала в Європу.

Неможливо, однак, не запитати себе,

чому саме Словаччина несподівано стала цими воротами до Європейського Союзу?

І чому це президент Словаччини привітав Порошенко в ЄС?

Пам'ятаючи про тезу, що неодноразово лунала протягом багатьох років, а головне - за якою стоять факти, що Польща є основним захисником України в Європейському Союзі, що це польські політики завжди були найбільшими прихильниками зближення України та ЄС, я не можу з неприємної посмішкою не написати, що, мабуть, польські зусилля не були визнані Україною.

В такий важливий для європейського майбутнього України день саме Словаччина - дещо несподівано - виявилася головним партнером Києва.

Висновки дуже прості - вибір Словаччини як партнера у святкуванні скасування візового режиму в усій своїй красі зображує кризу в нинішніх відносинах між Варшавою та Києвом, всю напругу в польсько-українських відносинах, відсутність взаємної волі до діалогу.

Відносини, коли гарячі запевнення в дружбі і взаємній повазі приховують... порожнечу.

Я не збираюся захищати польську сторону, але у мене склалося враження, що святкування на словацько-українському кордоні показує більше зміну ставлення Києва до Варшави, а не навпаки.

Тому що це польські політики - незалежно від партійної приналежності - протягом багатьох років боролися за українське питання в ЄС.

Зрештою, в такий важливий день Польща не стала партнером для України. На превеликий жаль.

Одразу хочу підкреслити, що наразі гадки не маю, чи запропонував Київ Варшаві взяти участь у такому заході.

Я просто відчуваю, що ні, що такого запитання не було - на це вказує логіка дій українських політиків останніми роками.

Якщо українці звернулися до поляків, і варшавські політики не були зацікавлені в організації такої події - ну, тоді ми повинні сказати собі чесно, що ми вирішили символічно перекреслити свою проукраїнську діяльність останніх років.

Але я думаю, що цього разу Київ вирішив символічно зіграти з Варшавою і показати, якою є насправді - в його очах - вага та позиція Польщі.

І це все виглядає дуже сумно. Хоча б тому, що як би українські політики не малювали реальність і не вважали, що краще говорити з іншими партнерами в Європі, саме до Польщі мігрує більшість українців і саме Польща була і залишатиметься основними дверима в ЄС для громадян України.

Автор: Томаш Пехаль,

експерт Центру східних досліджень (Польща)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора