30 членів Північноатлантичної ради – посли всіх держав-членів НАТО та генсек альянсу – прибули з Брюсселя до Києва, щоби провести в понеділок виїзну зустріч Комісії Україна-НАТО.

Та не варто чекати, що вони урочисто оголосять про якесь масштабне рішення чи то подію. Суть зустрічі в іншому. Країни-члени альянсу лише хочуть надіслати сигнал для Києва, мовляв, не сумнівайтеся, підтримка є.

А трьома днями раніше, 7 липня, представники 30 держав світу (на рівні міністрів або заступників), віце-президент Єврокомісії, а також ключові особи всіх міжнародних фінансових інституцій приїхали в Лондоні на конференцію з питання українських реформ, щоби схвалити рішення про...

...ой, ні, даруйте, у них же не було жодного спільного рішення!

А єдиною причиною для того, щоби політики та посадовці подолали тисячі километрів та прибули  до Лондона, було їх бажання "надіслати сигнал".

Показова деталь: того ж дня у Варшаві відбувався саміт центральноєвропейських держав за участі президента США, тому головам МЗС цих країн довелося обирати, куди їхати. Три держави-учасниці саміту (Угорщина, Литва та Латвія) вирішили, що трихвилинний виступ міністра на українській зустріч важливіший навіть за його присутність на саміті з Трампом. Навіть попри те, що жодних рішень в Лондоні не ухвалювали. Більше того, конференцію у такому форматі вважають успішною і наступного року планують провести знову, цього разу  – в Копенгагені.

Це, мабуть, найкраща ілюстрація того, що надіслати сигнал – це для них аж ніяк не формальність.

То про що конкретно "телеграфують" західні партнери України?

Автор даних рядків почув  у Лондоні кілька повідомлень, адресованих як офіційному Києву, так і решті світу.

1.
Реформи йдуть. Є віра в Україну.

Окреме питання, чому так сталося, але факт є фактом: за останній рік критики щодо реформ в Україні суттєво поменшало.

Так, США час від часу нервують Банкову безкомпромісними заявами для ЗМІ, як-то слова представника Держдепу в Лондоні про душу України, "втрачену в корупції". Так, і досі з'являються вимоги та претензії з боку Європейського союзу, а від його київських представників часом звучать жорсткі звинувачення до влади.

Але складається враження, що вся ця критика – для ЗМІ, та ще й не погоджена зі столицями. На офіційному та на експертному рівні українська сторона чує все більше позитиву, а лондонська зустріч стала підтвердженням цього.

Так, практичних результатів не було взагалі, а часом навіть з’являлися підстави для скепсису.

Але рівень підтримки українських реформаторів часом просто зашкалював.

Глава британського МЗС Борис Джонсон щонайменше тричі за півдня повторив фразу (як він сам назвав "мантрою" про те, що "за три роки Україна зробила більше, ніж за 20 років перед тим"). Купа інших міністрів наголошували на потребі гідно оцінити зусилля Києва.

Цікава деталь: окрім представника США, ніхто навіть не згадав про проблеми у питанні протидії корупції (!).

"В цьому і була ідея зустрічі: показати, що Україна  - це історія успіху. Світ має повірити в Україну", пояснив один зі співрозмовників ЄП.

2.
"Help me and I will help you"

Схематично, новий принцип підтримки Києва можна сформулювати в трьох словах: Санкції, Реформи, Інвестиції.

Небезпека того, що ключові економічні обмеження проти РФ будуть зняті, за останні півроку різко впала. А отже, в Євросоюзі та в США виходять з припущення, що Москва ставатиме слабшою і без додаткового втручання з їхнього боку.

Фінансова допомога України наразі лишаеться на попередньому рівні, однак на порядку денному немає ані принципово нових програм тиску на Москву, ані  масштабних ініціатив на кшталт "плану Маршалла".

Цю думку наразі розділяють політики по обидва боки Атлантики.

 А у відносинах України з США взагалі вирішено запровадити новий принцип взаємної допомоги: "help me and I will help you", який знайшов підтримку як президента Трампа, так і держсекретаря Тіллерсона.

Україна справді здатна допомогти Білому дому. Принаймні, політично. Підтримка Києва важлива для Трампа, який постійно змушений доводити суспільству, що він не має таємних домовленостей з Путіним. А подекуди Київ може допомогти також грошима. Йдеться не лише про продаж Україні вугілля чи то (цілком можливо) летальної зброї.

Загальноєвропейський ринок газу нині – на порозі великих змін , і США зацікавлені у політичній підтримці України задля того, щоби потіснити Росію на цьому ринку. Що ж до зворотної допомоги з боку США, то це – і санкції, і фіндопомога.

Але резервом для розвитку України на Заході бачать не так фінансову допомогу, як інвестиції. А привабити інвесторів, в свою чергу, має продовження реформ.

Наскільки успішним буде даний підхід? Відповідь не є однозначною. На конференції Chatham House, яка відбулася  в Лондоні за день до міністерської  зустрічі, справді були присутні представники кількох інвесткомпаній зі світовим ім’ям, частина з них вже відвідала Україну, щоби побачити ситуацію на власні очі. Та у неофіційному спілкуванні з автором даних рядків вони запевняли: так, реформи – це важливо, але найбільший ризик і досі створює війна.

Впевненості у тому, що ескалації не буде, на Заході немає і досі.

3.
Більше змін

По суті, нині ключові європейські гравці виступають за збереження нинішнього "статусу кво" – з санкціями та без нових форматів співпраці. Одна з причин – тому, що країни-члени ЄС та НАТО не впевнені у невпинності та незворотності реформ в Україні. Особливо – найболючішіх. Особливо – зважаючи на передвиборчу кампанію, що наближається.

Та нині заяви України про зближення з НАТО викликають лише обурення в Альянсі – як серед політиків, так і серед експертів. Пропозиція Києва про зміну формату Східного партнерства та підготовку нової угоди Україна-ЄС зустріла категорічне "ні" в Брюсселі.

Відповідь партнерів однозначна: Україна має спершу виконати існуючу програму реформ, і лише тоді буде сенс говорити про подальше.

І тому рецепт для виходу із замкненого кола є очевидним.

Але окрім власне проведення реформ, Київ має ще одне надважливе завдання. Ми маємо не лише робити зміни, але й переконувати Захід в тому, що ми змінюємося. На жаль, з другим буває так само недобре, як і з першим. І представники офіційного Києва визнають цей факт.

"Це, мабуть в крові у українців: ми звикли жалітися. Але це не додає нам плюсів і не допомагає країні. Українцям треба навчитися хвалити себе за успіхи", – пояснювала торговий представник України Наталя Микольська на дискусіїб організованій Chatham House в Лондоні.

"Розкрию секрет. В нашому середовищі реформістів ми маємо внутрішні зобов’язання хоча б раз на тиждень писати пост в фейсбук і розповідати історію успіху", – поділилася вона внутрішньою кухнею. Але це – рецепт роботи на внутрішню аудиторію.

Як переконувати Захід у тому, що Україна заслуговує на більше? Запитання залишається відкритим.

Цього року величезне зрушення у західному сприйнятті України зробила візова лібералізація. Коли ЄС визнав, що Київ виконав всі без винятку критерії безвізового плану, включно з антикорупційним, це переконало багатьох: Україна справді змінюється.

Нині на Банковій та на Грушевського мають обрати нову масштабну мету. І, що особливо важливо -  досягнути її.

Іншого шляху до успіху просто немає.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора