Нинішній рік - ключовий для вирішення питання, чи збережеться транзит газу через Україну. Набирають темп проекти "Газпрому": "Північний потік-2", але передусім – "Турецький потік".

При цьому увага в Україні помилково приділяється виключно проекту "Північний потік-2". У той же час для українського транзиту, як у короткостроковій перспективі, так і з точки зору тактики, набагато небезпечніший "Турецький потік".

Він здатний вирішувати чутливі проблеми "Газпрому" на ринках Південно-Східної Європи, які можуть виникнути в разі повної зупинки транзиту через Україну. На відміну від "Північного потоку-2", який ці проблеми лише посилює. Іншими словами:

щоб повністю зупинити транзит через Україну, "Газпром" якомога швидше повинен ввести в експлуатацію "Турецький потік".

Що в такій ситуації робити Києву? Поки українська влада обмежується критикою газпромівських проектів, прагнучи отримати підтримку в ЄС.

Така критика Києва безумовно потрібна. Але її явно недостатньо.

Київ повинен зрозуміти, що європейські клієнти "Газпрому" реально стурбовані перспективою постачання газу транзитом через Україну після 2019 року. Вони дуже уважно і чутливо стежать за процесом арбітражу, рішеннями "Нафтогазу" і регулятора за транзитними ставками, процесом анбандлінгу і поточними інвестиціями з модернізації газотранспортної системи.

Транзитер газу - як будь-який транспортувальник товару - повинен користуватися максимальною довірою своїх клієнтів. Тому він в першу чергу повинен тримати в порядку своє господарство і мати найвигідніші умови для своїх клієнтів.

Критикувати можна все і всіх, але такий підхід навряд чи принесе бажані позитивні результати.

Куди більш перспективна інша стратегія. Україна повинна надати своїм клієнтам по транзиту достовірну схему роботи транзитної системи після 2019 року, на основі якої буде можливо підписати вигідний довгостроковий контракт.

А далі - знаходити трейдерів, які прийдуть за сибірським газом на українсько-російський кордон.

Важливо зрозуміти - одних лише слів замало. Від України чекають реальних дій.

Першою умовою для такої пропозиції повинен бути швидкий анбандлінг (виокремлення) "Укртрансгазу" з групи "Нафтогазу". При цьому неважливо, якщо разом з транзитною трубою будуть відокремлюватися і інші активи, в тому числі і підземні сховища.

Займатися такою реструктуризацією газотранспортних потужностей можна і пізніше (це навіть краще), в залежності від реальних майбутніх контрактів.

Одночасно потрібно укласти договір зі стратегічним партнером з управління газотранспортною системою. Підкреслюю: не з приватизації, а з управління, і не з інвестором, а зі стратегічним партнером.

В чому різниця? Інвестор хоче купити частку в майні компанії (в даному випадку - в газотранспортній системі) і отримувати прибуток на будь-якому виді діяльності.

Стратегічний партнер заробляє на інших ділянках транзитного коридору, а тому він зацікавлений в підтримці максимального рівня обсягу транзиту навіть без отримання прав власності на українську трубу.

Надійним довгостроковим партнером може бути лише той, хто технічно і комерційно зацікавлений в транзиті через Україну.

З бездоганною репутацією в ЄС - це теж важливо для підтримки Євросоюзом проекту з Україною. Ну і звичайно - він не повинен бути партнером "Газпрому" в проектах "Північний потік" або "Турецький потік". Не відкриваючи карти, можу сказати - така робота вже ведеться.

Однак, слід пам'ятати - запас часу в України обмежений.

Або в нинішньому році Україна прийме принципове рішення щодо транзиту, або після 2019 року вона не тільки втратить річні доходи на рівні приблизно $ 2 млрд, а й виявиться поза транс'європейською газотранспортною інфраструктурою.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора