Конкурувати з Польщею як івент-мейкером в українському медійному просторі можуть нині не так багато країн. Принаймні останніми місяцями влада Польщі генерує чимало ініціатив, які дають матеріали для перших шпальт видань.

Загалом ініціативність правлячого класу – настільки ж важливий чинник впливу країни на міжнародні справи, як і потужність її економіки. Польські правлячі кола цю ініціативність, безумовно, демонструють.

Літо 2017 року вони вирішили використати, зокрема, на те, щоб нарешті прояснити статус радянських пам’ятників, а точніше – створити законні підстави для їх демонтажу.

Йдеться про законодавчий акт, яким вносяться поправки до "Закону про заборону пропаганди комунізму чи іншого тоталітарного устрою у назвах будівель і установ громадського вжитку" (скорочуючи, його ще називають законом про декомунізацію). Парламент ухвалив документ 22 червня 2017 року, а 17 липня його підписав польський президент.

Його ухвалення викликало бурхливу реакцію з боку МЗС РФ, і ближче знайомство зі змістом цього законодавчого акта дозволяє зрозуміти, чому саме.

Причому російську сторону не задовольняють запевнення польського МЗС, що місця поховань ніхто не чіпатиме. Адже російська сторона наполягає на глорифікації визволителів, а не лише на вшануванні їхнього праху.

Власне, сам закон про декомунізацію було ухвалено в квітні 2016 року, рівно рік по тому, як в Україні проголосували за аналогічний закон "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Цікаво, що

розробники польського закону відверто визнавали: у написанні свого законопроекту вони орієнтувалися на відповідний український закон.

Відмінності між українським і польським законами юрист Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко окреслює так:

"Якщо український закон умовно складається з двох блоків: "політичного" (засудження державою Україна комуністичного і нацистського режимів) та "практичного" (процедури усунення символіки цих режимів з публічного простору), то польський закон від самого початку стосувався саме практичних речей: заборони використання у публічному просторі певних назв, пов’язаних з діячами або подіями комуністичного минулого.

Причому якщо українським законом було передбачено перелік критеріїв, за яким та чи інша символіка відносилася до комуністичної або нацистської, то у польському законі формування переліку відповідних назв було віднесено до повноважень Інституту національної пам’яті. Механізм зміни комуністичних назв значною мірою був подібний до того, що визначався українським законом".

У польському законі про декомунізацію 2016 року, однак, не йшлося про пам’ятники радянської доби, їхня доля цим законом не визначалася. А їх тим часом у країні налічується як мінімум кілька десятків.

Тому на порядку денному було поставлено питання прояснити статус цих пам’ятників, зокрема й тих, які увічнюють внесок СРСР у визволення Польщі у Другій світовій війні.

Роздратування такими пам’ятниками потроху накопичувалось у країні, а іноді й виплескувалось в акти плюндрування пам’ятних місць, які відбувались у Польщі з ініціативи, очевидно, націоналістичних угруповань. Але не так ці інциденти, як успішний досвід демонтажу радянських пам’ятників в Україні – т.зв. ленінопад – став поштовхом для вирішення болісного питання.

Вирішення полягало в тому, що польські політики внесли поправки до закону про декомунізацію, в яких визначався статус і майбутнє таких пам’ятників.

"Відтепер пам’ятники, які знаходяться у публічному просторі, не можуть увічнювати осіб, організації, події або дати, які символізують або в інший спосіб пропагують комунізм чи інший тоталітарний устрій. Такі пам’ятники підлягають демонтажу за рішенням воєводи, яке ухвалюється на підставі позиції Інституту національної пам’яті.

Винятки зроблено лише для пам’ятників, які знаходяться на території кладовищ чи місць поховань, на приватній території (не виставлені для публічного огляду), внесених до реєстру культурного надбання або таких, що демонструються з культурною, освітньою, колекційною чи науковою метою, яка не передбачає пропаганду тоталітарного устрою. Не складно помітити, що ці винятки теж значною мірою ґрунтуються на положеннях українського закону", – констатує Сергій Рябенко.

Доля радянських пам’ятників на території пострадянських країн є традиційним предметом уваги та занепокоєння російської влади. Так що законодавча ініціатива демонтажу цих пам’ятників у Польщі викликала з боку росіян очікувано гостру реакцію.

Фактично відразу після підписання документа президентом Польщі департамент інформації та друку МЗС РФ опублікував коментар, в якому дії польської влади трактувались як "обурлива провокація", тяжка образа "російського народу та народів країн, що в минулому входили до складу СРСР, сини й доньки яких боролися проти спільного ворога за життя і свободу народів Європи, в тому числі і поляків".

Можна зрозуміти, що цим коментарем не вичерпуються негативні наслідки для Польщі, які в ньому-таки обіцяє забезпечити офіційна Москва. МЗС Росії та Рада Федерації готують певні заходи.

А на сайті Міністерства оборони Росії вже з’явилась вибірка документів 1944-1945 років під назвою "Визволення Польщі. Ціна перемоги", в яких в позитивному світлі представлені контакти радянської армії та мешканців Польщі, що мало би доводити морально-етичну неправомірність демонтажу пам’ятників переможцям.

У Росії чудово розуміють, що на загострення стосунків правлячі кола Польщі йдуть свідомо.

Щодо цього можна зробити висновок, зокрема, з відповіді польського МЗС на коментар російського МЗС, в якому, попри заяви щодо прагнення предметного і конструктивного діалогу, фіксується "ворожість деяких представників російської сторони до фактів, як і до самого закону та історичних подій". Така риторика навряд чи здатна втихомирити російську сторону, вона не спрацює на деескалацію напруження.

Тому з боку російських політиків лунають пропозиції запровадити персональні санкції проти польських політиків, що причетні до ухвалення рішення, зокрема, заклики заборонити їм в’їзд на територію Російської Федерації.

Але в цьому випадку, очевидно, санкції мають бути застосовані майже до всього політикуму Польщі. Адже поправка була внесена на голосування правлячою партією "Право і справедливість", і за неї голосувало 408 делегатів польського Сейму із загальної кількості 460, тобто рішення було ухвалено переважною більшістю.

Це однозначна демонстрація того, що на сьогодні демонтаж свідчень колишньої залежності від СРСР для польського політикуму – важливіший пріоритет, ніж статус-кво у стосунках з РФ.

І що з цього питання серед польських політиків існує сталий, впевнений консенсус. 

Автор: Ольга Михайлова, 

історик 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора