Після парламентських виборів у Британії становище Терези Мей вкотре погіршилося. За даними останнього опитування британського інституту вивчення громадської думки YouGov, лейбористи на 8% випереджають консерваторів, і якби вибори відбулися завтра, набрали б 46% голосів.

У чому ж причини відродження популярності партії лейбористів? Чи не є серед них і промахи самих торі?

Підвищення рейтингу Лейбористської партії – це пряме продовження тенденції, що намітилася під час останнього етапу передвиборчої кампанії. Воно пояснюється як зростанням популярності партії, так і повільним згасанням популярності Терези Мей в якості прем'єр-міністра.

Спочатку Мей була живим втіленням свого передвиборчого пропагандистського гасла, що став об'єктом численних пародій, і справляла враження "сильного і стабільного" лідера. Але чим довше тривала передвиборча кампанія, тим більш холодною і відстороненою від реальності ставала вона сама.

Засоби масової інформації нагородили британського прем'єра титулом "Мейбот" – злиттям прізвища зі словом "робот" – і він приклеївся до неї.

У численних інтерв'ю вона справляла враження людини, здатної лише невтомно повторювати заяложені фрази, головним чином про "силу і стабільність", які завдали їй відчутної шкоди.

Її відмова від участі в теледебатах з ключовими представниками політичних партій посилила враження, що вона боїться критичних питань, зважаючи на неможливість протиставити своє власне позитивне бачення.

Підозра, що йдеться лише про відволікаючі маневри, значною мірою підживлювалася тим, що випади з боку торі проти Джеремі Корбіна виявилися безрезультатними. Навіть незважаючи на те, що вони були націлені на найбільш вразливі місця опонента – зокрема, на його зв'язки з угрупуваннями терористичного спрямування в 1980-ті й 1990-ті роки, які можна пояснити в кращому разі його наївністю, – ці випади не привернули уваги, бо втратили ефект новизни.

Корбін же, навпаки, отримав користь від звички британців симпатизувати невдахам – досить згадати "Едді Орла" (Майкла Едвардса), британського учасника зимових Олімпійських ігор, що став національним героєм після свого вкрай невдалого виступу.

Корбін став "Едді Орлом" у політиці, бо явно не міг бути настільки поганим, яким його зробили засоби масової інформації. Він скористався цим шансом настільки вміло, що це змушені були визнати навіть найзапекліші критики.

Тоді як виступи Терези Мей у ЗМІ набували все більш манірного характеру, Корбін ставав дедалі розкутішим. І хоча близька до торі бульварна преса продовжувала виставляти його як жахливого троцькіста, йому все ж вдалося справити враження щирої та чуйної людини, симпатичного дідуся, тоді як Мей стала сприйматися як манірна директриса школи.

Після несподівано успішного результату партії лейбористів на виборах ця тенденція лише посилилася. Трагедія у Гренфелл-Тауер (Grenfell Tower) чітко продемонструвала різницю в підходах: прем'єр-міністр уникала зустрічей з жертвами пожежі, і на фото її можна було бачити тільки з рятувальниками.

Тим часом Корбін за чаєм уважно слухав жахливі розповіді жертв, обіймаючи їх, коли ті починали плакати. Різкий контраст у поводженні з цими бідними робітниками, переважно іммігрантами, в центрі однієї з найбагатших громад Європи став найкращим посланням Корбіна виборцям.

Якби вибори відбулися за тиждень після трагедії у Гренфеллі, Корбін виграв би їх.

Громадянська війна в стані консерваторів, що почалася після виборів, повільно перетворює Brexit на фарс і підсилює враження некомпетентності уряду, який відчайдушно намагається втриматися при владі. Наочним свідченням цього стала брудна угода з північноірландською Демократичною юніоністською партією.

Втім, нинішній успіх Корбіна може виявитися нетривалим. В історії лейбористів такий випадок був у 2012 році – колишній голова партії Ед Мілібенд був лідером опитувань громадської думки, але потім показники підтримки партії скотилися вниз.

Втім, поки що такий сценарій Корбіну не загрожує. Хоча нинішнє зростання його популярності було забезпечено підтримкою молодих виборців, в широких верствах населення переважає думка, що Корбін заслужив на свій шанс.

Однією з головних причин відносного успіху партії лейбористів стала її здатність створити коаліцію зі сплаву дуже бідних і дуже освічених виборців. Вперше з часів війни в Іраку лейбористи знову отримали голоси лібералів – частково завдяки сприйняттю цієї партії як противника Brexit, хоча її офіційна позиція багато в чому збігалася з позицією торі. Безліч людей зі зростаючою за кількістю групи міських виборців з високим рівнем освіти і соціально-ліберальними поглядами проголосували за лейбористів – це різновид тих виборців, які в Німеччині часто голосують за зелених.

Що може цьому завадити? В першу чергу – вихід торі з кризи.

Досі увага ЗМІ була прикута до лідируючої ролі торі. Як наслідок, у них так і не дійшли руки до поглибленого обговорення виборчої програми лейбористів.

Якщо торі знову вдасться відновити форму, можливо, відправивши Мей у відставку і продемонструвавши свою здатність впоратися з Brexit, тоді передвиборча програма партії лейбористів стане предметом детальнішої дискусії, а деякі її більш спірні аспекти, і не в останню чергу – неприхована прихильність до підвищення податків і державних витрат, можуть позначитися на показниках підтримки.

Ще одна проблема –

в середовищі консервативних кваліфікованих робітників і в нижніх прошарках середнього класу лейбористи показали поганий результат.

І хоча їм вдалося досягти більшої переконливості в очах колишніх виборців Партії незалежності, все ж більшість із них проголосувала за торі.

Нові результати нашого дослідження в мережі Policy Network свідчать, що лейбористи можуть виграти наступні парламентські вибори, коли б вони не відбулися. Але для того щоб отримати значну парламентську більшість, завдяки якій уряд лейбористів зміг би протриматися хоча б два терміни правління, партії треба домогтися істотного розширення підтримки електорату.

В результаті нашого аналізу і на основі ексклюзивного опитування громадської думки, проведеного агентством Populus, ми дійшли висновку, що в розпорядженні лейбористів є дві стратегії, які дозволяють досягти цієї мети.

Перша стратегія – так званий підхід Берні Сандерса – полягає в тому, що ставка робиться на подальше зростання кількості виборців із заможних представників середнього класу, молоді, що відчуває економічні труднощі, і найбідніших груп із найбільш низьким рівнем доходів. Ці виборці склали ядро ​​коаліції Корбіна в 2017 році.

Альтернативний варіант – стратегія Клемента Еттлі, названа ім'ям легендарного прем'єр-міністра від лейбористів у 1945 році.

У цій стратегії наголошується на завоюванні підтримки всіх суспільних верств і класів у всій країні. Згідно зі стратегією Еттлі, партія мала б заручитися підтримкою виборців із низькими або середніми доходами, на яких поки що передвиборна програма лейбористів не надто подіяла. Ці виборці стурбовані тим, "як звести кінці з кінцями".

Не менш важливою стане ставка лейбористів у питанні Brexit.

У своєму передвиборному маніфесті партія лейбористів висловлюється на користь скасування свободи пересування з ЄС і одночасного збереження переваг його внутрішнього ринку і митного союзу, що, на думку представників Євросоюзу, є неможливою комбінацією. Це питання чудово узагальнює лінію розбіжностей у таборі лейбористів у питанні політики відносин з Європою.

У питанні Вrexit партія намагається одночасно піти двома протилежними шляхами.

Адептів Вrexit запевнили в тому, що не перешкоджатимуть розлученню з Євросоюзом, і одночасно в замаскованій формі звернулися до прихильників збереження членства в ЄС із запевненнями про захист таких дуже важливих для цієї групи аспектів, як загальний внутрішній ринок.

Можливо, саме партія лейбористів, а не уряд консерваторів, спробує досягти неможливого в питанні Вrexit. Але така стратегія довго не протримається.

У тривалому і заплутаному парламентському процесі виходу з ЄС партії лейбористів доведеться повністю розкрити свої карти. Якщо дійде до того, що ЄС-27, як очікується, запропонує домовлятися за принципом "жорсткий договір або ніякого договору", Лейбористській партії доведеться, зрештою, зробити вибір між поганим Вrexit і закликом до проведення другого референдуму.

Існує ймовірність того, що все це може перетворити Вrexit для Корбіна на справжній кошмар. Він розриватиметься між власним багаторічним ворожим ставленням до ЄС і безтурботним ентузіазмом багатьох нових прихильників, яких він міг би схилити на бік Лейбористської партії перспективою збереження членства в Євросоюзі.

Не слід забувати, що 50 депутатів-лейбористів представляють округи, де домінують прихильники збереження членства в ЄС, і які, відповідно, мало зацікавлені в підтримці жорсткого курсу на Вrexit. Цілком ймовірно, що з питань Вrexit ці депутати голосуватимуть за покликом своєї совісті – всупереч позиції лейбористів.

І це стане викликом для лідера партії.

Зараз Корбін – герой для значної частини британського суспільства. Але важкі рішення щодо Європи можуть затьмарити його імідж. 

Автор: Метью Лейза,

директор британського аналітичного центру Policy Network

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями