У нашому конфлікті з Росією намічається черговий фазовий перехід. Хоча значних змін у динаміці бойових дій і немає, все ж є концентрація і оформлення загального впливу конфлікту на регіональні процеси і можливості його безпосередніх учасників.

Росія дедалі більше відчуватиме ціну агресії і той непомітний, довгостроковий і задушливий вплив, який може справляти на агресора затяжна війна.

Боротися з часом – а саме так виглядає кримська авантюра Кремля – ​​складно. Росія до такої боротьби навряд чи була готова, враховуючи численні джерела її слабкості.

Але державам, особливо авторитарним, властиво переоцінювати свої можливості.

Поклавшись на застарілі уявлення про державність, велич та інші символи ХІХ століття; озброївшись вірою в військову силу – знову в дусі просякнутого вченням Клаузевіца позаминулого століття – Кремль ринувся в бій із Заходом. Бій, як водиться, героїчний, при незрівнянних економічних, технологічних і військових потенціалах.

Виграти цю війну навряд чи було можливо. Швидше за все, вершиною мрій мала бути почесна нічия, де Кремлю дозволили б називатися "великою державою" в обмін на чимало дрібних і не дуже послуг.

Але війна затягнулася, і щось пішло не так. У цьому сенсі дух Сунь Цзи, який застерігав від тривалих воєн, переміг тінь Клаузевіца, котрий вірив у вирішальне значення військової переваги.

Для Росії війна з нами – це спроба перетворити силову перевагу на політичний результат, здійснювана у вкрай невигідних умовах. Спроба ця реалізується за давно застарілими рецептами і схемами часів у кращому разі холодної війни, а в гіршому – середини ХІХ століття.

При цьому умови стають все менш сприятливими, а це означає, що ризиковані кроки, яких не роблять сьогодні, стануть ще більш ризикованими завтра. Це – стратегічний глухий кут.

Для нас же війна з Росією стала питанням виживання і побудови національної ідентичності. Невизначеності, розмитості й сумнівності російських цілей ми протиставили ясність і моральну обґрунтованість своїх спроб зберегти незалежність.

Так проявляється асиметричність цілей, завдяки якій багато слабких держав у різні періоди історії брали гору над сильними.

Навряд чи однієї цієї обставини буде достатньо для перемоги, але її роль вкрай важлива. Зберігши цю асиметрію, ми отримаємо джерело постійної переваги – моральної, психологічної та стратегічної.

Простір для російського маневру постійно звужується. У 2014 році Кремль міг запросити високу ціну за свої військові переваги і неготовність усіх інших до несподіваної війні в центрі Європи. Але скористатися короткочасним моментом – особливо після подій в Іловайську та Дебальцевому – не зміг, задовольнившись Мінськими угодами, які дозволяли лише тягнути час.

А тягнути час Кремлю аж ніяк не можна було – його головна ставка була на бліцкриг. Сьогодні, в 2017 році, таких можливостей Москва вже не має. Порядок денний визначається десь в іншому місці.

Непереборна дія довгострокових чинників, які чомусь так недооцінили в Кремлі, піддавшись авантюрним ідеям про гібридні війни і роз'єднаність Заходу, позначається дедалі сильніше.

Схоже, в Москві зробили помилку, добре відому нам з власної історії – видали бажане за дійсне і побудували на цьому сумнівному підґрунті стратегію. Стратегію, яка веде в нікуди.

Все це створює передумови для посилення наших позицій. Ми, як і раніше, дуже далекі від ефективної, сильної, демократичної держави, якою Україну так сильно хочуть бачити її власні громадяни і західні союзники.

Ми так само небезпечно близькі до корумпованого, авторитарного, неефективного режиму, яким Україну хочуть бачити кремлівські стратеги і – на жаль – багато хто з українських політиків.

Але в ситуації, що складається на нинішньому етапі протистояння з Росією, ми можемо, незважаючи на помилки, дурниці й дефіцит досвіду, використовувати сильні сторони своєї позиції.

Кремль максимально обмежений обставинами і загнаний в кут своїми власними попередніми рішеннями.

В його арсеналі залишається тільки військова сила, ціна використання якої зросла в багато разів.

Ми ж, користуючись моральними перевагами і міжнародною підтримкою, можемо акуратно і продумано використовувати вразливі місця позиції Росії, реалізуючи своє законне право на захист територіальної цілісності й самооборону. Ми навіть можемо дозволити собі помірні помилки та/або поразки.

Кремль став заручником власної тактики підвищення ставок, яка, коли фішки стрімко тануть, здатна довести азартного гравця до банкрутства. 

Автор: Микола Капітоненко,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора