Дональд Трамп впритул наблизився до ще однієї війні. Торгової, але від цього не менш небезпечної.

Старт торговому конфлікту з Китаєм було дано після оголошення Трампом початку розслідування щодо можливого порушення Пекіном американських законів про інтелектуальну власність і передачу технологій.

Розслідування вестиме торговий представник США Роберт Лайтхайзер. Йому не вперше вводити торговельні обмеження для китайського імпорту – подібними питаннями він займався ще в адміністрації президента Рональда Рейгана.

Якщо факт порушень буде доведено, Білий дім отримає підстави для підвищення ввізних мит для китайських товарів, використовуючи статтю 301 торгового акту 1974 року. Безумовно,

у сфері економіки це найбільш ризикований крок президента Трампа. І водночас – найбільш очікуваний великим американським бізнесом.

Стіна з Мексикою і вихід з Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (NAFTA), тиск на європейських партнерів з метою негайного збільшення ними своїх витрат на оборону і вихід з Тихоокеанської угоди – за півроку свого президентства Дональд Трамп уже приступив до виконання своїх скандальних обіцянок.

Втім, ця низка зобов'язань президента Трампа буде абсолютно неповною, якщо сюди не додати його обіцянки щодо тиску на економіку Китаю.

Причому в абсолютно різних формах – від тиску на валютний курс юаня (у багатьох аналітиків залишився післясмак від розмови Трампа з першими особами МВФ, коли був зроблений абсолютно непрозорий натяк на "валютних маніпуляторів" з Китаю) до недавнього оголошення нової фази "війни" у вигляді розборок щодо інтелектуальної власності.

Чи можлива повномасштабна торгова війна між США і Китаєм? Швидше ні. Вкрай сумнівно, що Трамп зможе повною мірою дотримуватися взятих на себе раніше зобов'язань.

Економіки двох супердержав аж надто сильно взаємопов'язані. Зараз США – найбільший торговий партнер Китаю. У 2016 році обсяг торгівлі склав $600 млрд, що практично вдвічі більше, ніж з торговим партнером #2 – Японією. І набагато менше, ніж з РФ (лише $70 млрд).

А головне – занадто багато в них зараз визначають геополітичні, а не звичайні економічні чинники.

Втім, навіть неповномасштабний торговий конфлікт між двома провідними економіками матиме величезні наслідки для всього світу.

Ось кілька меседжів, які, на мій погляд, є важливими в контексті цієї сюжетної лінії.

Рішення вести розслідування щодо інтелектуальної власності стосовно Китаю навряд чи закінчиться реальним результатом. Аж надто багато чого треба домогтися від Пекіна в плані геополітики.

Голосування КНР за резолюцію Ради безпеки ООН по КНДР можна трактувати як класичний "мах на мах". Навряд чи в цьому розкладі економіка вийде на перший план.

Водночас неможливість достатньою мірою натиснути на Китай (саме через існуючі політичні обмеження) працюватиме не на руку адміністрації Трампа, що якраз намагалася заручитися підтримкою тієї групи виборців, які свято вірили в те, що "бізнес – перш за все".

Електоральна підтримка продовжить зменшуватися, і ухвалювати інші рішення буде щоразу все складніше і складніше.

Китай як нова супердержава (друга за величиною економіка, другий за обсягом військовий бюджет, один з найбільших світових інвесторів) не терпітиме реального тиску на себе. Не складно передбачити, що керівництво КНР буде переформатовувати свою стратегію, намагаючись, наскільки це можливо, утворювати навколо себе різні економіко-політичні союзи.

Однак картина може почати швидко змінюватися, і важливість США для Китаю буде зменшуватися. А роль інших – збільшуватися.

І статися це може досить швидко.

У цьому бурхливому морі глобальних катаклізмів Україні важливо спробувати скористатися тими перевагами, які вона має.

Потенційний виграш для України – це триваюча експансія Китаю в Європу. Такі шанси з'являються нечасто, і їх важливо не упустити.

Але водночас нам варто пам'ятати, що масштабний прихід китайських інвесторів має і свої ризики, теж чималі.

Це і потенційний конфлікт з ЄС (навряд чи там будуть у захваті від такого розвитку подій), а головне – ризик потрапити в залежність від сильнішої економіки.

Щоб мінімізувати такі ризики, ми повинні залучати не тільки китайські, але і європейські інвестиції. Іншими словами – оперативно зробити всю домашню роботу з поліпшення бізнес-клімату, чого досі зробити не вдалося.

Інакше з цього конфлікту Україна ризикує вийти не переможцем, а одним із тих, хто програв.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора