У відносинах Польщі та Німеччини, а точніше, Польщі та всього ЄС виник новий подразник. Цей подразник – питання військових репарацій, які Варшава має намір стягнути з Берліна. 

Питання про військові репарації було включене до порядку денного правлячої партії Польщі "Право і справедливість" ("ПіС"). Впливовий партійний лідер Ярослав Качинський торік стверджував, що "Німеччина винна Польщі величезні суми грошей" – і це не порожні слова! Згідно з висновком Бюро юридичного аналізу польського Сейму, у Польщі є законні підстави вимагати військових репарацій від Німеччини, оцінених у 48,8 млрд євро.

При цьому перспективи отримання будь-яких фінансових платежів від Берліна близькі до нуля. У 1953 році Варшава наслідувала приклад західних союзників і Радянського Союзу, офіційно відмовившись від будь-яких претензій на подальші репарації від Німеччини.

Більше того, заступник міністра закордонних справ Польщі Марек Магеровський нещодавно підтвердив, що Варшава поважає обов'язковий характер цієї юридичної зобов'язання, припускаючи, що раціональність кроку Качинського ставиться під сумнів навіть в урядових колах.

Очевидно, що питання репарацій знову порушили більше з політичних, а не з юридичних чи економічних міркувань.

Президент Польщі Анджей Дуда (також з "ПіС") нещодавно наклав вето на дві пропозиції щодо спірних реформ судової влади, не давши Качинському передати суди під контроль уряду, що викликало припущення про розкол в правлячому таборі.

А Німеччина завжди була популярним цапом-відбувайлом для "ПіС", щоб відволікти увагу виборців від внутрішніх проблем.

Але "операція "Репарації"" є чимось більшим, ніж просто використання зовнішньої політики для внутрішніх цілей. Вона також показує, як міжнародні відносини Польщі були піддані негативному впливу примітивного підходу "ПіС" до моралі, історії та суверенітету.

Мораль

Для "ПіС" прагнення до "моральних перемог" має основоположне значення. І немає жодних сумнівів, що польські претензії на репарації мають солідний моральний аспект – можливо, більший, ніж у будь-якої іншої країни, крім Ізраїлю і колишніх радянських республік.

Нацистська окупація Польщі призвела до загибелі понад 5,5 млн польських громадян (близько половини з яких були євреями), а також майже повного знищення Варшави і багатьох інших міст.

Польща пізніше відмовилася від своїх вимог про репарації за наказом Москви, від якої варшавський комуністичний уряд цілковито залежав. Для "ПіС" ця ​​історична помилка має бути виправлена ​​за будь-яку ціну, і вона готова пожертвувати цілями зовнішньої політики, такими як добрі відносини з ключовим сусідом або репутація і вплив в ЄС, щоб досягти цієї моральної перемоги.

Але насправді ця політика не тільки нерозумна, вона глибоко аморальна. Польський публіцист Казімеж Войцицький нещодавно висловився так: "Навіть найбільший злочин, скоєний у минулому, не може виправдати відсутність раціональності й здорового глузду сьогодні".

Покладання провини на друге і третє покоління німців за звірства, скоєні понад 70 років тому, прямо суперечить кінцевій меті моральної зовнішньої політики – миру і примиренню між народами.

Підхід Варшави до цього питання відображає політичне мислення Качинського в цілому: шляхом перегляду ліберально-демократичних інститутів в Польщі він намагається нарешті виграти аргументи, які втратив у 1990-х роках, коли виступав проти ліберальних перетворень країни.

Однак перегравши битви минулого, борючись із нібито посткомуністичними мережами і реверсивними реформами освіти, впровадженими попередниками, "ПіС" руйнує основи держави, при цьому посилаючись на відновлення моральної справедливості.

Історія

Закінчення режиму репарацій в 1950-х роках стало незамінним кроком на шляху до миру та інтеграції в Європі. Це відображало фундаментальну зміну підходу до переможеного ворога у вигляді переконання, що краще перетворити ворога на союзника, ніж стримувати його.

Ця зміна не дозволила повторити економічне приниження Німеччини після Першої світової війни, яке сприяло піднесенню Гітлера. Замість цього Західна Німеччина зуміла протистояти комунізму, а згодом стала рушієм європейської інтеграції.

Дійсно, Польща не сама зробила вибір залишатися по той бік "залізної завіси" і бути позбавленою цих переваг. Але політична зрілість вимагає визнання того, що історія являє собою складний вузол. Спроба просто розрізати його часто не є ані можливою, ані доцільною.

Ця нездатність розглядати історію поза чорно-білою інтерпретацією є небезпечною і заразною хворобою. У Польщі це зачіпає не тільки польсько-німецькі відносини, а й багато інших національних дискусій.

Ми бачимо це на прикладі дебатів про лауреата Нобелівської премії миру Леха Валенсу, чиї нетривалі контакти з комуністичною таємною поліцією на початку 1970-х років використовуються "ПіС" для того, щоб дискредитувати його незаперечний внесок у знищення комуністичної системи.

Це також камінь спотикання у відносинах Польщі з Україною: Варшава очорнює українського національного героя Степана Бандеру через його відповідальності за злочини проти польських громадян.

Суверенітет

Нарешті, ця антинімецька кампанія також є симптомом того, як польська політика втрачає європейські обриси.

Ідеал "вирівнювання" 1990-х років із західноєвропейськими цінностями і економікою був замінений "ПіС" популістським ідеалом "звільнення" від цих колишніх партнерів.

Європеїзація Польщі завжди була нерозривно пов'язана з її відносинами з Німеччиною. Таким чином, не випадково, що святкування польського суверенітету "ПіС" супроводжувалося дискредитацією Берліна. Основи німецько-польських двосторонніх відносин руйнуються, і суперечка про репарації підриває будь-яке почуття довіри між двома столицями.

Суперечка про репарації може скоро закінчитися, якщо Качинський вирішить, що він вичерпав внутрішні вигоди від цієї кампанії.

Але сили, що формують політику Польщі, ймовірно, залишаться доти, доки "ПіС" буде при владі, прискорюючи смерть зовнішньої політики країни.

Автор: Пьотр Бурас,

журналіст, голова варшавського відділення Дослідницького центру
Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR)

Стаття вперше опублікована на сайті Європейської ради з міжнародних відносин і публікується з дозволу правовласника

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора