Україна шукає новий формат відносин із Євросоюзом, який має прийти на зміну нинішній Угоді про асоціацію. І хоча на найближчі роки УА залишиться головним євроінтеграційним документом, бажання дивитися у майбутнє, звичайно, є правильним.

Однак промова президента Порошенка у Верховній раді, в якій він запропонував механізми «глибокої інтеграції без членства», має один принциповий недолік.

Можна дискутувати про необхідність чи шкідливість створення митного союзу з ЄС, можна обговорювати шляхи долучення України до енергетичного союзу – та обидва ці проекти актуальні лише для дуже обмеженого кола фахівців та експертів.

Хоча ідея зближення з ЄС має бути зрозумілою та привабливою для найширшого кола громадян – так само, як зрозумілими були плани скасування візового режиму.

То що може бути нашим “новим безвізом”?

Приєднання до Шенгенської зони, про що говорив президент?

Для більшості громадян різниця між безвізом та шенгенським членством не дуже зрозуміла або сприймається хибно – як право на працевлаштування. Натомість експертам зрозуміла утопічність такої ідеї. Є небезпідставна думка, що Україні простіше отримати членство у ЄС, аніж увійти до Шенгену.

Гіпотетично «новим безвізом» міг би стати «безроумінг», тобто скасування плати за роумінг між Україною та ЄС. Принаймні саме цю ідею нині просувають дружні до Банкової політологи та лідери думок.

Однак і з цією ідеєю не все так просто. По-перше, скасування роумінгу видається важливим лише для невеличкої частки громадян – набагато меншої, ніж кількість тих, хто цікавиться безвізом. А головне – вже лунають думки експертів про те, що “безроумінг” може призвести до підвищення звичайних тарифів мобільних операторів.

То невже немає цікавої євроінтеграційної ідеї, актуальної для більшості українських громадян?

На мою думку, це не так. Хотілося б запропонувати українській владі ще один інструмент зближення з ЄС: такий, що буде актуальним для всіх громадян України.

Нагадаю про епохальну промову президента Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, який назвав 13 вересня основні кроки по зміцненню ЄС (основні тези його промови можна прочитати на ЄвроПравді, в публікації “Новий Євросоюз з оновленими кордонами: Єврокомісія розпочинає глибоку реформу”).

Юнкер, серед іншого, зазначив:

«В Союзі рівних не може бути споживачів другого сорту. Продаж в одних країнах менш якісних продуктів, ніж в інших, під тим самим брендом є неприйнятним. Словаки не заслуговують отримувати менше риби в рибних паличках, чехи – менше какао в шоколаді, угорці – менше м’яса... Законодавство ЄС вже зараз забороняє таку практику, але тепер ми маємо надати більше влади національним урядам для боротьби з проблемою».

Проблема, про яку каже президент Єврокомісії – не надумана.

Йдеться про приклади дискримінації споживачів, непоодинокі у Центральній та Східній Європі.

Продукція великих транснаціональних компаній, що продається по всьому континенту (і часто – за однаковими цінами), різниться за якістю залежно від того, де її купують: у «старій Європі» чи у «новій».

Хочете приклади? Будь ласка!

Східноєвропейські медіа рясніють історіями про прикордонні містечка, мешканці яких їздять у сусідні міста Німеччини або Австрії, щоб скуплятися у супермаркетах. Саме тому, що аналогічна продукція вдома є менш якісною.

Цю різницю визнають і самі транснаціональні компанії, хитро пояснюючи це “орієнтацією на національні особливості смаків” споживачів з різних країн. Звісно, таке пояснення нікого не влаштовує – ті ж самі поляки або словаки не вірять, що їхні культурні особливості вимагають класти менше м’яса у сосиски ;)

Зрештою, поділюся власним курйозним досвідом. Я завжди вважав чай Lipton досить посереднім – таким, що можна пити лише за великої потреби, однак смак саме цього чаю, але купленого у Швеції, мене дуже здивував. Вирішивши, що продукція, яка продається у ЄС, відрізняється за якістю від “української”, я зробив помилку – знову купив цей чай у наступному відрядженні у Польщі… але його якість не відрізнялася від продукції, що продавалася в українських супермаркетах!

Юнкер у своїй промові не дарма згадав саме про м'ясо- та рибопродукцію.

Це явище найбільш характерне саме для харчових товарів, і саме в цій галузі відмінність товарів найпомітніша. А якість продуктів – це здоров'я споживачів! 

По суті, йдеться про різний ступінь "євроінтеграції холодильника" у старих і нових членах ЄС.

Хоча в Україні така відмінність ще глибша, йдеться не лише про харчову продукцію.

Подорожуючі добре знають, що, приміром, французька косметика, куплена в країнах Західної Європи, може виявитися суттєво відмінною від тієї, що продається у Києві, навіть у фірмовому магазині. При тому, що в Україні вона може бути ще й дорожчою.

Про цю проблему, звісно ж, знають у Євросоюзі, вона вже стала об’єктом критики у низці східноєвропейських столиць, зокрема у Варшаві та Братиславі, однак це не дозволило змінити політику великого транснаціонального бізнесу.

Але тепер до боротьби залучаються євроінституції.

А отже, ближчим часом ми можемо стати свідками безпрецедентного кейсу захисту прав споживачів у Європі...

...хоча можемо бути в ньому не лише спостерігачами, але й учасниками!

Адже немає сумнівів, що для України ця проблема теж актуальна. І ми також не зможемо самостійно її вирішити.

Долучення України до розробки стратегії ЄС по боротьбі з такими «хитрощами» не лише допоможе Києву найоперативніше впровадити нове законодавство ЄС.

Така співпраця дозволить Україні долучитися до знищення невидимого муру, що досі існує між Східною та Західною Європою. Дуже хотілося б, щоб цей мур перемістився не на західний, а на східний кордон України.

І найголовніше – такі дії мають позитивно відобразитися на добробуті всіх українців.

Зрештою, саме такі кроки мають ілюструвати тезу, що євроінтеграція робить наше життя кращим.

Слово – за урядом та президентом.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора