Рік тому Верховна рада дала старт консолідації українських судів з чотири- до трирівневої системи. Передбачається, що ця мета буде досягнута шляхом об'єднання Верховного суду з вищими спеціалізованими судами та консолідації районних і обласних судів в більш раціональну і згуртовану систему.

Це дуже складна реформа, як з технічної, так і з політичної точки зору. Вона тягне за собою багато ризиків, що включають зміну керівництва, нестабільність політичної волі й недостатню підтримку зацікавлених сторін.

Але переваги: ​​надання судами ефективних і кваліфікованих послуг шляхом досягнення відповідності попиту і пропозиції – перевершують можливі ризики.

Особливо якщо врахувати європейський досвід консолідації судів, або, як її часто називають, реформи судового картування (зі складанням карт судових округів і дільниць), який може бути корисний для України.

Що ж таке карта судових округів і дільниць?

Це організаційна реформа, пов'язана з реструктуризацією кількості судів, їхніх розмірів, спеціалізації та місця розташування. Беруться до уваги безліч релевантних факторів, головними з яких є якість і вартість послуг, географічна доступність (близькість до будинків громадян або зручної транспортної розв'язки).

Складання карти судових округів і дільниць є важливою реформою, оскільки вона зачіпає життя всіх працівників органів правосуддя і користувачів судів. Вона також впливає на багато державних установ, особливо на прокуратуру, поліцію, пенітенціарні структури, безкоштовну юридичну допомогу.

Навіщо Європа консолідувала суди?

Історично склалося так, що європейські суди були розташовані в районних або обласних адміністративних центрах і в столиці.

До кінця 1990-х років мінливий характер судових послуг (більший радіус дії, різна концентрація і якість попиту) впливав на вартість судових операцій. У відповідь на це держслужбовці в європейських країнах переключили свою увагу на продуктивність судів, а саме: на економію масштабу, розподіл праці (спеціалізацію) і технології.

Ці зміни вимагали нового підходу і необхідність поглянути на суди як на єдину інтегровану систему. Складання карти судових округів стало практичним інструментом для реалізації вищевказаного підходу.

З 2010 року європейським трендом стало скорочення кількості судів і подальше збільшення їх розміру, в тому числі збільшення кількості суддів, а також спеціалізація судової системи.

Згідно зі звітом CEPEJ за 2016 рік, в період з 2010 по 2014 рік одна третина з 48 країн, що беруть участь у проекті, ініціювала концентрацію своєї судової системи та скорочення кількості судів, включаючи Австрію (скорочення на 31%), Грузію (-33%), Нідерланди (-38%) та Італію (-50%).

Деякі з цих країн об'єднали консолідацію з посиленням спеціалізації їх судової системи (наприклад, Австрія, Італія) і концентрацією суддів в обмеженій кількості судів більшого розміру (наприклад, Італія, Бельгія, Грузія, Нідерланди, Польща і Шотландія).

З іншого боку, шість країн вирішили децентралізувати свою судову систему і збільшили кількість судів – наприклад, Хорватія (+ 32%) і Сербія (+ 26%). У цих випадках збільшення судів зазвичай відбувалося за рахунок перетворення загальних судів у кілька спеціалізованих судів або шляхом додавання спеціалізованих судів поверх існуючих загальних судів.

Територіальне перепланування зазвичай відбувалося внаслідок великих криз судової системи.

Наприклад, збільшення термінів розгляду справ, часті затримки судових процесів. Або ж нераціональна географічна організація судів, а також нерівний розподіл ресурсів між ними.

Одним із компромісів консолідації судів є велика відстань між судами і час, який потрібен для того, щоб громадяни могли до них дістатися.

Деякі країни, які реформували свою карту судів, пом'якшили ефект від закриття судів у різний спосіб: створення "фронт-офісу" суду в місці з високою концентрацією населення (Нідерланди і Франція); або створення альтернативних правових структур (наприклад, Будинки правосуддя і права у Франції, які надають відповідні юридичні послуги людям).

Електронізація судової системи дозволила багатьом країнам спростити консолідацію судів.

До найбільш значних проектів належать: повна комп'ютеризація та автоматизація обліку земельних ділянок (Польща, Хорватія), використання відеоконференцій (Данія і Франція).

У Хорватії суперечки, пов'язані із землею, склали 19% невирішених справ за 2007 рік, після автоматизації земельних регістрів ці справи були швидко вирішені. Франція створила Сontact Video Justice (правосуддя через відеосистему) – адміністративні віртуальні стійки з доступом до інтернету, що дозволяють громадянам робити запит, отримувати і підписувати документи, розмовляти з юристом, використовуючи веб-камеру.

У Польщі в 2009 році був створений електронний суд для розгляду судових рішень і прискорення процесу розгляду вимог про стягнення заборгованості. З 2010 по 2012 рік потік справ у цьому суді збільшився з 700 тис. до майже 1,5 млн.

Що варто зробити Україні?

Сьогодні українські суди все ще борються із залежністю від політичного впливу та недовірою з боку населення.

З 1991 року "нові правила гри" змінили обсяг, якість і складність справ. Недовіра до судів вивела попит на судові послуги на один з найнижчих рівнів серед європейських країн.

У 2014 році потік справ у судах становив чотири справи на 100 тис. осіб населення. Що стосується кримінальних справ, то їхній показник склав 0,05 – цей показник вищий тільки у Вірменії та Азербайджані.

У період з 2012 по 2014 рік потік справ у судах першої інстанції знизився на 12%. Розподіл бюджетних коштів також знизився, але не пропорційно зменшенню потоку справ.

З 2010 по 2014 рік відбулося найбільше зниження серед європейських країн (на 40%). Понад 82% бюджетних коштів пішли на виплату заробітних плат штатних працівників суду, залишаючи 1,4% на автоматизацію судів і 0,3% на капітальні інвестиції. Судові витрати становили лише 0,01% – набагато менше того показника, скільки інші країни виділяли на суди.

Протягом цього ж періоду кількість суддів продовжувала збільшуватися – з 2010 по 2014 рік на 12%, це один з найвищих показників в Європі. Втім, це ніяк не впливає ні на оперативність розгляду справ, ні на високий рівень недовіри громадян до судової системи, і як наслідок – на звичку українців звертатися до судів лише у крайньому разі.

В українських судах є серйозна проблема з якістю ухвалених рішень.

Судові ресурси повинні розподілятися і використовуватися ефективніше. Європейський досвід у зв'язку з цим однозначний – домогтися таких змін неможливо без перегляду карти українських судів.

Автор: Люба Бердслі,

експерт Стратегічної групи радників
з підтримки реформ (SAGSUR)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора