Еммануель Макрон став президентом Франції, анонсувавши проведення реформ, вкрай потрібних для потенційно проблемної французької економіки. Втім, вже перші кроки щодо реалізації цих реформ викликали масові протести та рекордне падіння рейтингу нового президента.

Але найголовніше - анонсований Макроном план реформ ЄС є досить ризиковим для самого Євросоюзу, а за певних обставин може почати руйнування його єдиного економічного простору.

Бажання Макрона

Вивчення плану Макрона стосовно ЄС викликає ряд серйозних занепокоєнь щодо сприйняття такого плану у Східній та Центральній Європі. Багато хто з економістів та фінансових аналітиків з ЄС звернули увагу на тези Макрона у вересні, коли він звертався з промовою до студентів Сорбонни.

Еммануель Макрон вважає, що ЄС потрібний спільний міністр фінансів, а відповідно – і міністерство та спільний бюджет. Він виступає за зміну правил оподаткування та введення спільних податків. Крім того, Макрон хоче мати спільний оборонний бюджет, спільні сили реагування та спільну розвідку. Наряду з розширенням інтеграції Макрон хоче скоротити європейських комісарів, зменшивши їхню кількість до 15, хоча зараз їх 28 - за кількістю країн-членів ЄС.

Проте майже все перелічене є нездійсненним. Зокрема, посада міністра фінансів ЄС, в принципі, може з’явитись, оскільки логічно, що якщо у країн ЄС спільні витрати і бюджет, то є можливість поставити певну людину і ще з десяток осіб спостерігати над спільним кошторисом, але не більше того.

Німеччина вже натякнула, що готова на спільного міністра фінансів, але його роль буде роллю скарбника і не більше.

Спільна розвідка для ЄС, де частина східних країн-членів шукатиме захисту у спецслужб США від впливу Росії, – взагалі виглядає фантастичною пропозицією, яка актуальна для Франції, Бельгії, Нідерландів, можливо Німеччини, але не враховує інтереси східних країн-членів ЄС.

Втім, можливо, що й сам Макрон розуміє нереальність своїх пропозицій, але намагається перейняти стратегію іншого французького президента – Франсуа Міттерана, за ініціативою якого було створено ЄБРР.

Тобто ініціативи президента Франції з ймовірністю 99% не стануть пан'європейськими. Втім, Франції вдасться пролобіювати створення нових інституцій, які матимуть свою роль у координації та побудові спільної економічної політики країн ЄС.

Франція понад усе

Французьким виборцям можна позаздрити: їхній президент намагається нав’язувати інтереси Франції іншим країнам-членам ЄС.

Нагадаю, що Франція є країною-рекордсменом за співвідношенням бюджетних видатків до ВВП. За підсумками 2017 року цей показник сягав більше 48%, що було рекордом для ЄС.

Правління Соціалістичної партії у Франції, членом якої тривалий час був і сам Макрон, залишило свій відбиток на фінансах країни, де рівень участі держави в економіці залишається дуже високим.

Сам Макрон за часи своєї роботи у міністерствах сприяв злиттю та укрупненню державних компаній, що, наприклад, є неприйнятним для економічних моделей США, Канади, Японії, і що найважливіше - Німеччини. Через податковий тиск з Франції вже намагались тікати найбагатші люди країни, наприклад французький кіноактор Жерар Депардьє, який навіть отримав російський паспорт.

На жаль, Франція загралась у соціальну справедливість, і не стільки з корінними французами, скільки з емігрантами з колишніх колоній.

Скасування соціальних пільг для вихідців із Алжиру, Тунісу та інших країн, де сповідують іслам, зараз обертається для Франції заворушеннями та мітингами у найбільших містах – Парижі та Марселі. Тобто політичній владі потрібно нав’язувати іншим країнам ЄС підвищення податкового тягаря, оскільки зменшити власний вони не можуть, через політичні ризики всередині країни.

Між тим, соціалістичний капіталізм Франції є досить спірним надбанням ЄС. Багато державних компаній, численні корупційні скандали, слабкий фондовий ринок та досить нестійке економічне зростання ставлять під сумнів, що Франції потрібно розвиватись у "соціалістичному напрямку".

Але і для "правих" реформ тут не вистачає волі виборців, адже Макрон також є схильним до соціалістичних ідей, які тягнуть за собою корупційні ланцюги. Варто нагадати, що навіть голова Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше (2003-2011 рр.) був під судовим переслідуванням у США за свою діяльність у період, коли працював у Мінфіні Франції.

Європейська опозиція

Ключова зміна зовнішнього курсу Франції - фактичний правлячий альянс між Францією та Німеччиною. З огляду на вихід з ЄС Британії такий альянс є можливим, але тільки за мовчазної згоди "східних" членів.

Польща, Угорщина, Чехія та навіть Румунія і Болгарія змусили "стару Європу" поважати себе. Їхні представники працюють у Європарламенті та Єврокомісії, вони впливають на економічну політику ЄС.

Скорочення членів Єврокомісії, запропоноване Макроном, фактично означає, що не всім країнам-членам вистачить посад. У свою чергу, спільний бюджет ЄС може означати і скорочення субсидій та субвенцій економікам Східної Європи.

Така активність Макрона з позиції східних держав-членів є підозрілою.

Достатньо згадати, який опір мала передача під нагляд Європейського центрального банку 100 найбільших банків ЄС - крок, який можна назвати одним із **найвдаліших у роботі Єврокомісії.

Процес проходив дуже болісно, хоча більшості східноєвропейських країн-членів він взагалі не стосувався, оскільки їхні банки не входили до групи найбільших.

Однак будь-які загрози власному суверенітету все ще залишаються болючим питанням для країн Східної Європи. Зрештою, нагляд на страховому ринку, а також на ринку цінних паперів на 95% залишився у зоні відповідальності національних регуляторів.

Легко спрогнозувати, який спротив зустрінуть ініціативи Макрона. Загроза скорочення грантів ЄС змусить східноєвропейські країни тимчасово забути про власні конфлікти, об'єднавшись проти цих планів. 

Але проблеми плану Макрона на цьому не закінчуються. Реалізація цього плану вимагає вирівнювання податкових ставок - до рівня французьких.

І тут виникає зовсім інше питання - а чи готові інші країни ЄС до такого кроку?

Навіщо країнам ЄС слідувати за дуже суперечливою (якщо не сказати - помилковою) економічною політикою Франції та збільшувати роль держави в економіці?

Наприклад, та ж Фінляндія рік тому думала, як пожвавити власне економічне зростання, роздаючи гроші просто так (за фактом громадянства). Тобто навіщо Гельсінкі збільшувати свій податковий тягар заради вирівнювання податкових умов із Францією, коли бюджет і так має значний профіцит?

Або навіщо таке урівняння потрібно східноєвропейським країнам, які ризикують поставити під сумнів свою привабливість для інвестицій?

Піар-реформи

Еммануель Макрон виявився досить досвідченим політиком, який вміє просувати свої ідеї у ЄС.

Наразі він робить усе, щоб економічну та фінансову політику ЄС розвернути у бік Франції. Втім, як досвідчений чиновник, він не може не знати, що на 99% його ініціативи будуть зупинені або перероблені іншими країнами-членами ЄС.

Саме тому дуже схоже, що Макрон грає на публіку: йому не важливо, щоб його ініціативи були прийняті у ЄС, йому важливо, щоб його боротьбу помітили всередині Франції. Зрештою, імідж реформатора ЄС ніколи не буває зайвим. 

Звісно, частина ініціатив, як-от спільний (але формальний) міністр фінансів, спільні (але невеликі) сили військового реагування, спільна розвідка (можливо, на рівні координаційного бюро), можуть стати дійсно реальними проектами та вписати ім’я Макрона у світову історію.

Але масштаб цих ініціатив не буде таким, що змінить економічний або фінансовий ландшафт ЄС.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора