Минуло більше місяця після незаконного референдуму про самовизначення і два тижні після проголошення незалежності Каталонії, а жодних ознак згасання конституційної кризи немає.

Уміння добиватися переваги, в якому змагаються політики по обидва боки, ніяк не вирішить проблему.

Це лише збільшить напруження між простими каталонцями, які підтримують сепаратистів або протистоять їм. У будь-якому разі незалежність – це не рішення. Від'єднання регіону відштовхне значну частину каталонців, які хочуть залишатися іспанцями, і може викликати ефект доміно, який призведе до розколу Європейського Союзу.

У цій ситуації потрібен свого роду "розумний федералізм", за якого всі регіони Іспанії будуть наділені ширшими повноваженнями, в тому числі щодо оподаткування.

Що поганого в незалежності?

Перехід Іспанії в 1978 році від диктаторського режиму генерала Франко до демократичної держави, що регулюється на основі верховенства права, являє собою колосальне досягнення як для країни, так і для цивілізації в цілому.

Кроки, зроблені каталонськими сепаратистами для створення незалежної республіки шляхом незаконного референдуму, небезпечні тим, що можуть звести нанівець усі ці досягнення. Каталонія була значною мірою автономною до того, як прем'єр-міністр Іспанії Маріано Рахой відправив у відставку каталонський уряд 27 жовтня, розпустив парламент і призначив регіональні вибори на 21 грудня.

Водночас при демократії було б неправильно ігнорувати заклики до змін. У 2010 році Конституційний суд Іспанії ухвалив знакову постанову, на підставі якої визнаються недійсними 14 із 233 статей Статуту Автономії Каталонії від 2006 року і обмежується дія ще 27 статей – на радість правоцентристській Народно-демократичної партії (НДП), яка сьогодні керує країною.

Постанова також включала блокування спроб підвищити статус каталанської мови над іспанською в автономних регіонах, позбавлення регіону повноважень контролювати діяльність судів і суддів, а також вимогу вважати юридично недійсними будь-які згадки про Каталонію як про "націю" в статуті.

Дійсно, з 2011 року консервативна центральна влада Мадрида відмовлялася вступати в діалог з каталонцями, які були обурені тим, що вони роблять великі податкові відрахування безпосередньо центральному казначейству.

Ці сучасні проблеми поглиблюються і реакційними настроями (деякі каталонці все ще варяться у власній за свою поразку від Кастилії у 1714 році), і пам'яттю про репресії, яким було піддано регіон за часів диктаторського правління Франко.

Нічний кошмар Юнкера

Більше того, справжня небезпека полягає в тому, що незалежна Каталонія може збудити інші сепаратистські рухи по всьому ЄС. Як висловився президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер: "Я б не хотів, щоб через 15 років Європейський Союз складався приблизно з 98 держав".

І він не дарма турбується.

Каталонці Франції незадоволені об'єднанням різних адміністративних районів в один регіон – Окситанію. Трансільванія вважає себе острівцем благополуччя посеред бідної Румунії. І ніщо не принесе фламандським націоналістам більшого задоволення, ніж звільнення від їхніх "бідних валлонських родичів".

У Північній Ірландії політична організація "Шинн Фейн" відчула можливість возз'єднання з Півднем, коли вже майже втратила будь-яку надію на це.

А ще Шотландія, чия Шотландська національна партія, швидше за все, візьме участь у червневих загальнонаціональних виборах, на яких правлячі консерватори втратили парламентську більшість, що дає підставу наполегливо продовжити курс на здобуття незалежності після Brexit.

"Око за око"

Хоча барселонський референдум і був неприйнятним, не менше неприйнятними були жорсткі заходи Мадрида. Використовуючи всю силу закону (і грубу силу офіцерів поліції Іспанії), щоб придушити сепаратистські прагнення Каталонії, прем'єр-міністр Маріано Рахой сподівався закріпити свій консервативний статус прихильника жорсткої позиції і вразити простих іспанських виборців своєю готовністю діяти.

Оскільки Каталонія недолюблює НДП, він, звісно, розумів, що не отримає жодної політичної вигоди, якщо діятиме тут по-хорошому. Але зажадавши заарештувати главу женералітату Карлеса Пучдемона, він мимоволі зробив його мучеником для каталонців, і таким чином питання легітимності референдуму стало другорядним.

27 жовтня уряд Іспанії завдав останнього удару, пославшись на статтю 155 Конституції Іспанії. Ця стаття дає право владі Мадрида "віддавати накази" "усій владі" регіонального уряду, якщо такий уряд "не виконує зобов'язання, передбачені Конституцією або законами, або діє таким чином, що істотно шкодить інтересам Іспанії".

Після цього іспанський уряд усунув Пучдемона від влади, розпустив регіональний парламент, замінив начальника поліції і призначив нові каталонські вибори на 21 грудня.

Потрясіння останнього місяця, а також загроза виключення з ЄС змусили понад 1600 компаній залишити Каталонію. Шість із семи корпорацій регіону, що значаться в іспанському фондовому індексі IBEX 35, перенесли свої головні офіси в інші частини країни.

Такий розвиток ситуації б'є в найболючіше місце Каталонії, загрожуючи при цьому добробуту регіону.

Де вихід?

Як ми бачимо, вкрай гостра реакція і сепаратистів, і іспанського уряду загрожує підірвати великі демократичні зусилля Іспанії за останні 40 років. Продовження кризи може навіть спровокувати розкол ЄС.

Оптимальним рішенням є створити більш розумну федеративну структуру для регіонів Іспанії, яка повинна залишатися в межах національної держави Іспанії. Це дозволило б іспанській демократії інтегрувати навіть проблемні регіони, з їхньою мовою і культурою, як "складові нації у складі нації".

Щоб це спрацювало, всі відповідні політичні сили повинні сісти за стіл переговорів. Одна здорова пропозиція надійшла від іспанських соціал-демократів (ІСРП, Іспанська соціалістична робоча партія). Вони пропонують скликати парламентську комісію, яка працюватиме весь наступний місяць, щоб врегулювати порядок внесення змін до конституції країни. І за рік Іспанія зможе регулювати політичні питання на основі принципу федеративної держави.

Дві основні партії Іспанії – НДП і ІСРП – вже показали свою здатність працювати разом. Після фінансової кризи вони провели миттєву реформу, встановивши ліміт конституційних позик за німецьким зразком.

Нова федеративна система також означатиме пошук нових способів більш прозорого і справедливого розподілу податкових надходжень між автономними регіонами країни. Відповідно до цієї моделі, іспанському сенату, другій палаті парламенту, буде доручено представити регіонам їхні конституційні права, які ще належить визначити.

І, нарешті, у загальній дискусії має брати участь і каталонська опозиція. Це означає, що потрібно знайти прийнятного для обох сторін посередника, який зробить перший крок до виходу з патової ситуації, яка склалася на сьогодні.

В Іспанії, мабуть, такої людини немає. А ЄС відмовився брати в цьому участь. Тому перепони на шляху до реального обговорення майбутнього Каталонії і можливого федеративного устрою Іспанії залишаються все ще значними.

Сподіватимемося, що справедливо кажуть: "Врешті-решт, все буде добре. Якщо ні, значить, це ще не кінець".

Стаття вперше розміщена на сайті IPG публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора